Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Марта БОГАЧЕВСЬКА-ХОМ’ЯК КІНЕЦЬ УКРАЇНСЬКОЇ ІДЕЇ? /А Б О Д Е Р Ж А В Н И Й К О Н Т Р О Л Ь І Г Р О М А Д С Ь К І Д Ж Е Р Е Л А С У Ч А С Н И Х У К Р А Ї Н С Ь К И Х Р У Х ІВ : ІС Т О Р И Ч Н Е М И Н У Л Е Т А Й О Г О Н А С Л І Д К И / Доповідь виголошена на конференції, присвяченій 75-літтю СУА З грудня 2000 р. у Вашінґтоні. Створення громадського суспільства ба зується на добровільній та ефективній участи принаймні кількох великих впливових груп. Така участь не може бути здійснена за наказом згори; вона має випливати з власної волі неза лежних індивідів, свідомих своєї ролі в сус пільстві. Радянське суспільство, атомізоване й суворо контрольоване, не виховувало індивіду алізму й не сприяло розвитку почуття соціяльної відповідальносте. Навпаки, вся система підри вала віру в дієвість місцевої ініціятиви, руйну ючи громадську взаємодію заради захисту однопартійного режиму з його розшарованими економічними привілеями й браком відповідаль носте. Більше того, на територіях поза межами властиво Росії постійне нагадування про вищість російської культури та її політичного престижу роз’їдало потенціял справжньої громадської активности серед так званих національних меншостей, заперечуючи важливість місцевої культури як чинника загального розвитку. Україна, як і решта пострадянських держав, опинилася перед подвійним завданням створен ня державних структур і формування суспіль ства, яке б спромоглося довести, що демократич на держава таки працює. Поява в 90-их роках незалежної України була поступальним процесом, що супроводжу вався створенням, або, якщо зазирнути вглиб історії, відновленням недержавних організацій разом із побудовою державних структур. Громадські організації та неформальні соціяльні групи в Україні визначили, зберегли в собі й донесли до нас особливості місцевої ідентичносте з більшою ефективністю, ніж полі тичні угруповання. Одначе, коли громадські активісти описували свою працю, вони вживали поняття та термінологію романтичного націона лізму. Не заперечуючи ідеалізму та жертовносте провідників громадських і так званих патріотич них організацій, слід усе ж таки усвідомити, що головною причиною успішносте праці цих організацій були практичні, навіть відчут- нокорисні, наслідки їхньої праці. Ці організації давали хоч незначну, але все ж таки приємність, а то й користь людям. Оздоблюючи таку працю у винятково ідеалістичні шати, такий підхід робить її некорисною для власної історії. До того ж він засліплює самих активістів та заважає їм усвідомити практичність та вплив власної праці. Тобто аматорський театр чи танцювальна група в Канаді існує не тільки для збереження національної свідомосте, але й тому, що її учасники люблять мистецтво слова та танцю. Сама любов до України без почуття ритму і гнучкосте суглобів не відтворить “метелиці”. Кредитні спілки також не винятково патріотичні установи, а виконують потрібну функцію. Уяв лення про ці організації в суто ідеологізованому контексті затьмарюють їхню правдиву сутність - нормальність та природність “патріотизму”. Історики й політологи, одначе, часто однаковою мірою готові пришпилити ідеологічну наличку громадським організаціям у тих небагатьох випадках, коли вони залучали їх до своїх студій. Політичні партії в Україні демонструють типовий для східноєвропейської інтелігенції підхід - її члени групуються навколо об’єднаної програми, що більшою мірою ґрунтується на їхньому тлумаченні визнаних цінностей, ніж на тактично ефективній місцевій політиці. Україна так і не виробила своєї місцевої ідеології, а ідеологічні рухи в Україні відіграли швидше ритуальну, ніж політичну чи організаційну ролю. Головні питання української інтелігенції стосувалися не реалій буття, а, радше, самого буття націй. Перед фактом заперечення її існування, який можна порівняти з фактом заперечення людської природи африканських рабів, такі щоденні види діяльносте, як намагання говорити своєю мовою, друкуватися нею, проводити збори, засновувати культурні центри, відкривати студентські кав’ярні, набували аври виняткових досягнень. (Африкан ський раб в Америці, який навчився читати або сховав ложку, щоб нею їсти, довів свою людську 8 “НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 2001 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
