Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
У ХРАМІ МИСТЕЦТВА ІВАНА ГОНЧАРА ЛІДІЯ ОРЕЛ З Іваном Гончарем мені довелося спілкуватися протягом майже ЗО років. Я часто бувала в його оселі-музеї, слухала його захоплюючі розповіді про народне мистецтво, подорожі по рідному краю, раділа з кожної його знахідки, переживала за ті несправедливі утиски, що їх довелося йому зазнати в часи панування антинародного комуністичного режиму. Кажу, антинародного, бо саме в ставленні до таких самовідданих подвижників народної куль тури, як Іван Гончар, якраз і виявилася його фаль шива нелюдська сутність. Справді ж бо, таких одержимих, працьовитих, безмежно відданих рідній культурі людей в усі часи було не рясно. Такими були Микола Лисенко, Порфирій Демуцький, Микола Леонтович, Олексан- дер Кошиць, Дмитро Яворницький, Микола Біляшів- ський, Данило Щербаківський, таким є наш сучас ник, побратим Івана Гончара Михайло Сікорський. Рано чи пізно їхні діяння дістають належну оцінку, а "Я хотів би, щоб усе мною зібране і створене стало єдиним, постійно діючим музеєм, на матеріалі якого виховувалися б і нинішнє, і прийдешні покоління” (З листа І. Гончара голові правління Фонду культури Борисові Олійникові 18 липня 1988 p.). їх імена навіки залишаються жити в народній пам’яті. Музей Івана Гончара щодо багатства й цінности зібраних у ньому експонатів міг би позмагатися не з одним державним музеєм. І все це створено руками і працею однієї людини, яка щасливо поєднала в собі талант скульптора, живописця, мистецтвознавця та етнографа. Щоправда, у своїй титанічній праці над створенням музею Гончар не був самотнім: він мав помічників-кореспондентів у різних місцевостях, які розуміли вагу його праці, самі виявляли серед населення пам’ятки культури і передавали їх до музею. Такими помічниками-кореспондентами нерідко ставали самі відвідувачі, запалені ентузіязмом заснов ника. Мені також хотілося знайти подібні, як у Гончара, мистецькі твори. За його порадою я побу вала і в його рідному селі Лип’янка Шполянського р-ну на Черкащині, і в шевченківських селах. Коли я їздила слідами Івана Гончара, скрізь люди згадували могла якось укорінитись на світовій сцені. І ми горді, що могли такі відносно великі зусилля зробити на різні, прерізні акції. Беручи таку перспективу, може і є певна рація тоді, коли ми майже ігноруємо (і тепер, і деяких давніше) іміґрантських мистців чи письмен ників, бо світ мало звертає увагу на іміґрантів (хто тепер переймається Солженіцином?), тільки на лю дей у своїй державі. Та наші оба півсвіти себе взаємно потребують. І це не тільки у групових виявах, розвитку, проектах. Бо при співпраці можуть рости одиниці — і на своїх окремих ґрунтах, і на тлі і для української громади. Але, головно в діяспорі, ми не повинні замикати очей на цих талановитих одиниць (чи це в ділянці музики, чи мистецтва, чи літератури). А тепер ми їх майже іґноруємо, тільки пам’ятаємо про них тоді, коли нам потрібно зробити бенефіс, і мати даром програму. Нам також потрібно плянового підходу до того, щоб давати змогу талановитій ще середньошкільній молоді зустрічатися з подібними дітьми тут. Про це були різні резолюції (ще, мабуть, на II конґресі СКВУ). Але й досі в цій справі нема координації між моло дечими організаціями та культурними установами. Також ми мало даємо підтримки тим, що стають студентами, а потім молодими професіоналістами у ділянках, які торкають українську культуру. Треба плянових конкурсів і стипендій, щоб і в мистецтві, і в музиці, і в літературі, і в театрі підтримувати тала новитих одиниць кожного віку. Потрібно також групових проектів, щоб тала новиті люди з обох півсвітів могли спільно пра цювати, спільно від себе вчитись, і тоді спільно рости ти і творити спільну культуру. Такими й подібними шляхами ми зможемо ще багато допомагати Україні і талановитим українцям обох півсвітів. А з тим зможемо дати змогу діяспорі дальше існувати, з метою не тільки в разі потреби бути підпорою Україні, але і для психологічного та культурного задоволення американців українського роду. Бо коли ще відносно велика частина в діяспорі досі жила в духовному чи й політичному ґетто,тепер цього буде вже щораз менше. Себто, будуть призна ватися до українськости тільки ті, у яких не буде особистого почуття меншевартости свого походжен ня. А цього можна оминути. Доповідь прочитана на ХХІІІ-ій Конвенції СУ А 29 травня 1993 р. 4 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 1993 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
