Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
У ХРАМІ МИСТЕЦТВА ІВАНА ГОНЧАРА ЛІДІЯ ОРЕЛ З Іваном Гончарем мені довелося спілкуватися протягом майже ЗО років. Я часто бувала в його оселі-музеї, слухала його захоплюючі розповіді про народне мистецтво, подорожі по рідному краю, раділа з кожної його знахідки, переживала за ті несправедливі утиски, що їх довелося йому зазнати в часи панування антинародного комуністичного режиму. Кажу, антинародного, бо саме в ставленні до таких самовідданих подвижників народної куль тури, як Іван Гончар, якраз і виявилася його фаль шива нелюдська сутність. Справді ж бо, таких одержимих, працьовитих, безмежно відданих рідній культурі людей в усі часи було не рясно. Такими були Микола Лисенко, Порфирій Демуцький, Микола Леонтович, Олексан- дер Кошиць, Дмитро Яворницький, Микола Біляшів- ський, Данило Щербаківський, таким є наш сучас ник, побратим Івана Гончара Михайло Сікорський. Рано чи пізно їхні діяння дістають належну оцінку, а "Я хотів би, щоб усе мною зібране і створене стало єдиним, постійно діючим музеєм, на матеріалі якого виховувалися б і нинішнє, і прийдешні покоління” (З листа І. Гончара голові правління Фонду культури Борисові Олійникові 18 липня 1988 p.). їх імена навіки залишаються жити в народній пам’яті. Музей Івана Гончара щодо багатства й цінности зібраних у ньому експонатів міг би позмагатися не з одним державним музеєм. І все це створено руками і працею однієї людини, яка щасливо поєднала в собі талант скульптора, живописця, мистецтвознавця та етнографа. Щоправда, у своїй титанічній праці над створенням музею Гончар не був самотнім: він мав помічників-кореспондентів у різних місцевостях, які розуміли вагу його праці, самі виявляли серед населення пам’ятки культури і передавали їх до музею. Такими помічниками-кореспондентами нерідко ставали самі відвідувачі, запалені ентузіязмом заснов ника. Мені також хотілося знайти подібні, як у Гончара, мистецькі твори. За його порадою я побу вала і в його рідному селі Лип’янка Шполянського р-ну на Черкащині, і в шевченківських селах. Коли я їздила слідами Івана Гончара, скрізь люди згадували могла якось укорінитись на світовій сцені. І ми горді, що могли такі відносно великі зусилля зробити на різні, прерізні акції. Беручи таку перспективу, може і є певна рація тоді, коли ми майже ігноруємо (і тепер, і деяких давніше) іміґрантських мистців чи письмен ників, бо світ мало звертає увагу на іміґрантів (хто тепер переймається Солженіцином?), тільки на лю дей у своїй державі. Та наші оба півсвіти себе взаємно потребують. І це не тільки у групових виявах, розвитку, проектах. Бо при співпраці можуть рости одиниці — і на своїх окремих ґрунтах, і на тлі і для української громади. Але, головно в діяспорі, ми не повинні замикати очей на цих талановитих одиниць (чи це в ділянці музики, чи мистецтва, чи літератури). А тепер ми їх майже іґноруємо, тільки пам’ятаємо про них тоді, коли нам потрібно зробити бенефіс, і мати даром програму. Нам також потрібно плянового підходу до того, щоб давати змогу талановитій ще середньошкільній молоді зустрічатися з подібними дітьми тут. Про це були різні резолюції (ще, мабуть, на II конґресі СКВУ). Але й досі в цій справі нема координації між моло дечими організаціями та культурними установами. Також ми мало даємо підтримки тим, що стають студентами, а потім молодими професіоналістами у ділянках, які торкають українську культуру. Треба плянових конкурсів і стипендій, щоб і в мистецтві, і в музиці, і в літературі, і в театрі підтримувати тала новитих одиниць кожного віку. Потрібно також групових проектів, щоб тала новиті люди з обох півсвітів могли спільно пра цювати, спільно від себе вчитись, і тоді спільно рости ти і творити спільну культуру. Такими й подібними шляхами ми зможемо ще багато допомагати Україні і талановитим українцям обох півсвітів. А з тим зможемо дати змогу діяспорі дальше існувати, з метою не тільки в разі потреби бути підпорою Україні, але і для психологічного та культурного задоволення американців українського роду. Бо коли ще відносно велика частина в діяспорі досі жила в духовному чи й політичному ґетто,тепер цього буде вже щораз менше. Себто, будуть призна ватися до українськости тільки ті, у яких не буде особистого почуття меншевартости свого походжен ня. А цього можна оминути. Доповідь прочитана на ХХІІІ-ій Конвенції СУ А 29 травня 1993 р. 4 ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 1993 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
