Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
XXIII Конвенція СУ А. культосвітній панель. Зліва: Атена Пашко, Анна Процик, Лариса Онишкевич. 23rd UNWLA Convention. From left: Atena Pashko, Anna Procyk, Larissa Onyshkevych. спосіб надавання матеріяльних вигод, як контролі над підданими. (Хоча це ж робила і Катерина II). Це, зокрема, бачимо, коли ті самі особи дістають третій чи п’ятий раз такі самі стипендії на поїздки, коли іншим, не менше талановитим, їх відмовляють (го ловно тим, що не зі столиці — так як було в СРСР — усе мало йти на центр). Хоча тепер є нарікання, що і в нас подібно починають підходити у спільних проектах, контактах. Можна також мати і багато завваг до культури поведінки, зокрема у трактуванні профе сійних жінок — і це в обох світах. Ввійшло у звичку говорити про чоловіків по прізвищах (Вишенський, Козак), а про жінок по іменах (Ліна, Атена) — і це в однакових контекстах. Це можна оправдувати ’’теплі шим" підходом чи чимось іншим, але не рівним і не з пошаною. Ці мої підсумовування можна вважати як суб’єк тивні оцінення — погляди одного спостерігача. Це одна частина проблематики. А друга — як саме ці різні проблеми бачить наша громада тут і там, і як взаємно на себе впливають чи можуть впливати такі оцінки на наші оба півсвіти. А в обох світах, у більшості випадків культурних ді лянок, способом взаємної допомоги, обміну — можна деякі проблеми зменшувати, можна позитивні аспек ти поширювати, розвивати Мавши вже деякий час і змогу оглядати себе і тут, і там — по прямій лінії від великого, давнішого взаємного захоплення — до розчарування і невдо волення. Це природно, бо наші перші мости спілку вання були не способом поступового розглядання та об’єктивного оцінювання, тільки шляхом раптового емоційного захоплення. Справа у перцепції одного півсвіту — другим. А це стається не якось аналітично, описово чи науково, тільки раптом. І так на перешкоді стає певний емо ційний мур другої стадії взаємного себепізнавання. Це приводить, очевидно, також і до певного куль турного розчарування. Це головно у таких випадках, коли ті прояви культури не є у нормальному способі вияву, тільки радше у формі показу або самопоказу. Себто, все залежно від того, як відважно чи асертив- но — одиниці чи й групи пробують себе зарепре- зентувати. Правда, це вже пост-творчий період (’’маркетінґу”), але він конечний. А при тім ми тратимо терпеливість до непер- фектности, до аматорства, до непрофесійности. І на прикладах одиниць — підсумовуємо всю громаду даного півсвіту: чи це у науковому світі, де крім тихо працюючих добрих науковців, є гурт самореклямую- чих менших науковців, і ми вже судимо інших після тих інших (наприклад, в Україні не можуть зрозуміти, як це учителя школи українознавства називають професором — і вважають, що це якийсь обман, і тоді багатьох професорів американських універси тетів підозрівають у неточностях). І так це з різних причин широка громада, і тут і там, не завжди має змогу особисто ознайомитись із найвищим рівнем, а багатьох середній рівень не задовольняє. Це так в обох світах і в різних ділянках. І саме це пере шкоджає творчому впливові одних на одних для загальної користи і обопільного росту. Причина є у нашому нецентралізованому підході (що сам по собі може бути добрим) і в тім, що можливості надаються без конкурсу, тільки по знайомствах. Це, зокрема, найгірше відбивається на молодих професійних си лах в Україні, яких не часто висилають сюди на стажування, чи взагалі відкривають двері для можли востей. А зокрема молодим, які не зі столиці (щось, як колись з Москви). В результаті — не розвиваємо нових сил, не заохочуємо їх, тільки повторюємо втерті думки. При цьому знеохочуємось у рівні прояву нашої культури. А справа рівня різних ділянок нашої культури є однією з головних проблем і тут і там. Тепер країни східньої Европи дуже хочуть прига дати західній Европі, що вони також існують на тому ж самому континенті. Ця проблема замітна і в Румунії, і в Чехії, і в Україні: себто бажання і надігнати втрачене, і доказати свій потенціял. А тут амери канський Уряд тихенько запакував Україну до Евра- зійських країн, немов, щоб мати тепер нову євра зійську заслону перед Україною, щоб була там, де і Росія. Отже це знову певна психологічна перешкода, і в такій ситуації часті пригадки про свою евро- пейськість можуть виглядати навіть патетично. Але протестувати проти такого євразійського визначення може хіба тільки український Уряд. Це так до проблем України. А ми тут щораз більше усвідомлю ємо собі, що можемо дуже легко загубити і культуру діяспори і навіть діяспору. І добре, що СКВУ 1993 рік проголосив роком діяспори. Бо ми кидаємо всі наші зусилля на Україну, щоб світ її бачив і чув, щоб вона ’’НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 1993 З
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
