Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
У ЛЬВОВІ НЕ ЗАБУВАЮТЬ ПРО ОЛЬГУ ДУЧИМІНСЬКУ У 1992 р. за старанням внука Ольги Дучимінської Івана Мигула появилася збірка оповідань О. Дучимінської ’’Сумний Христос”, яку упорядкував Роман Горак. 8 червня 1993 p., у 110-ту річницю від дня народження Ольги Дучимінської, в бібліотеці ім. Василя Стефаника у Львові відкрито виставку її творів, знімків та статтей про неї. На відкритті виставки зібралося багато зацікавлених людей, серед яких були ті, що знали і пам ятали ії як учительку, письменницю, працівницю Львівського Музею чи політичного в’язня більшовицьких таборів, ділилися короткими споминами про неї. Р СПОМИН ПРО ОЛЬГУ ДУЧИМІНСЬКУ 8 червня 1883 — 24 вересня 1988 З цією благородною і ніжною жінкою судилося мені побувати в далекому Сибірі в Іркутській області в Тайшентських Озерлаґах, яка задарма була пока рана і скривджена. Її обвинувачували в знайомстві з матір’ю Лукашевича, якого підозрівали в убивстві письменника Ярослава Галана. Вбивство Галана Ольга Дучимінська вважала справою злочинних рук. Посилились арешти. О. Дучимінську заарештували в другій половині 1949 р. Слідство тривало два роки. В одному із таборів я зустріла Ольгу, але, на жаль, довго з нею не була. Нас часто перекидали із табору в табір. Потім облетіла вістка, що Ольгу Дучимінську придушили нари, на яких спали дівчата. Найбільше потовкло їй ноги. В лікарні пролежала чотири місяці. Після видужання її відправили в 020 колону. Тут я зустрілася знов із О. Дучимінською. Я працювала денною прибиральницею в бараці. Дівчата йшли ліс рубати, а в бараці треба було навести порядок і слідкувати, щоб чужі не заходили. Часто привозили ’’етап”, і той, хто був у зоні, зустрічав прибулих, шукав знайомих. Я зустріла Ольгу і забрала її до свого бараку. Її призначили нічною черговою, обо в’язком якої було слідкувати за бараком вночі, щоб ніхто чужий не заходив. Вона була рада, що попала в барак до молодих дівчат. Тут було спокійніше. В бараках для старших, які не ходили на роботу за зону, цілий день було гамірно, були сварки. Ця атмо сфера її дуже пригноблювала. В честь дівчат, що працювали в лісі, Оля написала вірш ’’Тайгова сим фонія". Дучимінська любила спокій. Шумні бараки її від страшували, пригноблювали. Після того, як її при душили нари, ноги і руки пухли. Ледве із паличкою просувалася. В руках не могла втримати перо, не могла писати. Часто скаржилася на біль в руці. Вона тягнулася до людей із добрим серцем і таких, щоб з ними можна було поговорити на різні теми. Любила £ І I Ольга Дучимінська. Виставка в бібліотеці ім. Василя Сте фаника у Львові. Світлила Христя Навроцька. Olha Duchaminska. Exhibit at the library in honor of Vasyl Stefanyk in Lviv. багато читати, писати. Навіть зібралася писати про мистецтво північних народів Примор’я. Жалілася, що мало матеріялів має на ту тему. Були пляни вивчати мистецтво старих часів, ще до Петра І. Хотіла зробити переклад із Гауптмана, але в тих обставинах не завжди могла працювати. Почала писати оповідання "Лебеді летять”. В 1956 р. мене звільнили і я поїхала додому. Та зв’язок з Ольгою Дучимінською не переривався, ми листувалися. В 1958 році її звільнили. У Львові її не хотіли прописати і деякий час вона змушена була жити в Самборі. Це її дуже пригноблювало. Вона хотіла жити у Львові, який для неї був дорогий. Часто їздила до Снятина, де зупинялася у дружини Марка Черемшини Наталії Семанюк. Тут вона лю била перебувати довше. У Снятині, в музеї, зустрі чалася з різними науковцями, письменниками, що приїжджали з Києва та інших міст. Вони влаштову вали літературні вечори, багато читали, їздили в Ку ти, Косів, Коломию та Русів. Збирали матеріяли про О. Кобилянську та Н. Кобринську. З цими жінками була пов’язана її молодість, перші кроки в літературі та громадській праці. 10 НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 1993 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top