Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВЕСНОЮ НА СЛОБОЖАНЩИНІ АТТИЛА МОГИЛЬНИЙ У березні-квітні в Харкові відбувся м іж на родний театральний фестиваль "Березіль-93". М айже одночасно у Києві проходив т еж м іж на родний і т еж театральний фестиваль "Друге мис тецьке Березілля”. На обох фестивалях помітною подією стала вистава "Сліпий зір" мистецької групи "Яра" з Нью-Йорку про письменника-есперантиста Василя Єрошенка. Сподіваюсь, що читачеві буде цікаво довідатися про мої дещо суб’єктивні вра ження від участи у спільному американсько-укра їнському проекті. На щастя, ці враження ще свіжі, хоча мене часом і підбивало на мемуарні нотки. Автор. Харків зустрів нас мікроавтобусом і сонячною погодою. Літературна столиця 20-их років ледь помі тила скромний приїзд нью-йоркської "Яри” та мистець кої групи з Києва. Нарешті — готель. Ключі. Час розпаковувати валізи. Ми з Русланом, асистентом режисера мистецької групи ”Яра” Вірляни Ткач, опинилися в одній кімнаті. Попереду був ще тиждень репетицій та два аншляґи "Яри” на малій сцені Харківського театру. А позаду були вже перші дні знайомства, перші спроби зрозу міти одні одних, перші спільні репетиції. Якщо дозволити собі деякий патос, то в Києві ми перейшли Рубікон — спробували працювати разом: мистецька група з Києва — двоє акторів (Оля Радчук і Микола Шкарабан), Руслан, я та театр з Нью-Йорку. Люди, виховані в таких різних суспільствах і куль турах, представники майже всіх рас. Вірляні крім режисерського довелося виявити ще й неабиякий дипломатичний і, я б сказав, вчительський хист, щоб познайомити нас і надихнути на творчість. Заля для репетицій на Ярославовім Валу в якусь мить перетворилася на Клюб цікавих зустрічей. Режисери, актори, студенти — від такої безлічі зна йомств (а це була моя перша спроба працювати в театрі) іноді аж голова ішла обертом. Але, мабуть, найбільше враження на театральний світ Києва спра вила вечірня школа Вірляни. Після цілоденних репе тицій, о 9-ій годині починали сходитися актори і студенти і... знову репетиції. Ми знайомилися з аме риканським театром, можна сказати, впритул. Енер гійний, життєрадісний, розкутий стиль роботи був ковтком свіжого повітря для наших, роздратованих кризою та інфляцією мистців. Та й, щиро кажучи, всі, зокрема і я, скучили за справжньою працею. Вміння Вірляни надхненно спалахувати, жартувати, її несподівана посмішка, акторський мотор ”Яри” — каліфорнієць Ендрю Куто, зрештою, наше бажання зрозуміти одні одних — перетворювали цю вечірню Перший день праці в Києві. Зліва: Вірляна Ткач, Аттила Могильний, Руслан Леоненко, Ендрю Куто, Оля Радчук. The first day of work in Kyyiv. From left: Virlana Tkacz, Atyla Mohylnij, Ruslan Leonenko, Andrew Kuto, Olia Radczuk. школу на святкові зустрічі. Втім, мабуть, не можна сказати, що ми були лише слухняні учні. Нас вчили і в нас вчилися. Вистава змінювалася на очах. Зреш тою, це була спільна справа і кожен намагався принести щось своє. Потім — півдня екскурсії по Києву, залізнична станція, Руслан з квитками і... з гітарою і віршами ми подалися на Харків. Пригадую наших харківських друзів — режисера Стародуба, поета Леоніда Тому, актора Степана Пасічника, Марійку Бурмаку та інших молодших і старших людей, з якими звела нас доля у столиці Слобожанщини. Кав’ярні, вечори, харківські дощі, вогні нічного міста з вікна готелю і заля Крушель- ницької в театрі ім. Шевченка, де відбувалися репе тиції ’’Сліпого зору". Дженіфер з Каліфорнії, яка так уміла одним рухом перетворитися в Ічіко, велику любов Єрошенка (Ендрю Куто), що часом ми з Рус ланом навіть зверталися до неї "Ічіко”. Кендес, якої всім не вистачало, коли вона захворіла на кілька днів. Пісні Миколи Шкарабана, лірична й пристрасна Оля Радчук, справжній внутрішній голос вистави. Кастаньєти японської танцівниці Шіґейко, Рішарда, Ін, Вінчент, Ненсі, Ванда, африканська поетеса з Нью-Йорку. Люди, з якими не хотілось розставатися, коли потім, після Харкова, на Бориспільському ле- товищі ми тисли на прощання руки. Українці зі США 14 "НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 1993 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
