Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ВЕСНОЮ НА СЛОБОЖАНЩИНІ АТТИЛА МОГИЛЬНИЙ У березні-квітні в Харкові відбувся м іж на родний театральний фестиваль "Березіль-93". М айже одночасно у Києві проходив т еж м іж на родний і т еж театральний фестиваль "Друге мис тецьке Березілля”. На обох фестивалях помітною подією стала вистава "Сліпий зір" мистецької групи "Яра" з Нью-Йорку про письменника-есперантиста Василя Єрошенка. Сподіваюсь, що читачеві буде цікаво довідатися про мої дещо суб’єктивні вра ження від участи у спільному американсько-укра їнському проекті. На щастя, ці враження ще свіжі, хоча мене часом і підбивало на мемуарні нотки. Автор. Харків зустрів нас мікроавтобусом і сонячною погодою. Літературна столиця 20-их років ледь помі тила скромний приїзд нью-йоркської "Яри” та мистець кої групи з Києва. Нарешті — готель. Ключі. Час розпаковувати валізи. Ми з Русланом, асистентом режисера мистецької групи ”Яра” Вірляни Ткач, опинилися в одній кімнаті. Попереду був ще тиждень репетицій та два аншляґи "Яри” на малій сцені Харківського театру. А позаду були вже перші дні знайомства, перші спроби зрозу міти одні одних, перші спільні репетиції. Якщо дозволити собі деякий патос, то в Києві ми перейшли Рубікон — спробували працювати разом: мистецька група з Києва — двоє акторів (Оля Радчук і Микола Шкарабан), Руслан, я та театр з Нью-Йорку. Люди, виховані в таких різних суспільствах і куль турах, представники майже всіх рас. Вірляні крім режисерського довелося виявити ще й неабиякий дипломатичний і, я б сказав, вчительський хист, щоб познайомити нас і надихнути на творчість. Заля для репетицій на Ярославовім Валу в якусь мить перетворилася на Клюб цікавих зустрічей. Режисери, актори, студенти — від такої безлічі зна йомств (а це була моя перша спроба працювати в театрі) іноді аж голова ішла обертом. Але, мабуть, найбільше враження на театральний світ Києва спра вила вечірня школа Вірляни. Після цілоденних репе тицій, о 9-ій годині починали сходитися актори і студенти і... знову репетиції. Ми знайомилися з аме риканським театром, можна сказати, впритул. Енер гійний, життєрадісний, розкутий стиль роботи був ковтком свіжого повітря для наших, роздратованих кризою та інфляцією мистців. Та й, щиро кажучи, всі, зокрема і я, скучили за справжньою працею. Вміння Вірляни надхненно спалахувати, жартувати, її несподівана посмішка, акторський мотор ”Яри” — каліфорнієць Ендрю Куто, зрештою, наше бажання зрозуміти одні одних — перетворювали цю вечірню Перший день праці в Києві. Зліва: Вірляна Ткач, Аттила Могильний, Руслан Леоненко, Ендрю Куто, Оля Радчук. The first day of work in Kyyiv. From left: Virlana Tkacz, Atyla Mohylnij, Ruslan Leonenko, Andrew Kuto, Olia Radczuk. школу на святкові зустрічі. Втім, мабуть, не можна сказати, що ми були лише слухняні учні. Нас вчили і в нас вчилися. Вистава змінювалася на очах. Зреш тою, це була спільна справа і кожен намагався принести щось своє. Потім — півдня екскурсії по Києву, залізнична станція, Руслан з квитками і... з гітарою і віршами ми подалися на Харків. Пригадую наших харківських друзів — режисера Стародуба, поета Леоніда Тому, актора Степана Пасічника, Марійку Бурмаку та інших молодших і старших людей, з якими звела нас доля у столиці Слобожанщини. Кав’ярні, вечори, харківські дощі, вогні нічного міста з вікна готелю і заля Крушель- ницької в театрі ім. Шевченка, де відбувалися репе тиції ’’Сліпого зору". Дженіфер з Каліфорнії, яка так уміла одним рухом перетворитися в Ічіко, велику любов Єрошенка (Ендрю Куто), що часом ми з Рус ланом навіть зверталися до неї "Ічіко”. Кендес, якої всім не вистачало, коли вона захворіла на кілька днів. Пісні Миколи Шкарабана, лірична й пристрасна Оля Радчук, справжній внутрішній голос вистави. Кастаньєти японської танцівниці Шіґейко, Рішарда, Ін, Вінчент, Ненсі, Ванда, африканська поетеса з Нью-Йорку. Люди, з якими не хотілось розставатися, коли потім, після Харкова, на Бориспільському ле- товищі ми тисли на прощання руки. Українці зі США 14 "НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 1993 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
