Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ЧИ ЖІНКИ МАЮТЬ ІСТОРІЮ, І ЧИ МОЖЕ ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ ЖІНОК ДЕЩО РОЗПОВІСТИ ПРО УКРАЇНУ? Продовження Ціль фемінізму та націоналізму — здобуття прав людини для одиниць, які тими правами не корис туються — жінки в одному випадку, даний народ в іншому. Звичайно засоби змагання за рівні права мирні і правові. Та якщо в державах діє конституція, що Гарантує права, але на ділі тими правами не всі можуть користуватися, то тоді змагання за рівні права, за людську гідність набирають форми бороть би. Прихильників боротьби за ці права тоді звичайно обвинувачують у порушенні спокою, доброго тону елементарної порядности, а то й культурної пове дінки. Щобільше, їх можуть судити за намагання підірвати державний лад, згіршити молодь, порушити спокій, а то й за сприяння ворожим діям чужих держав. Засоби, яких вживають оборонці національних прав та прав жінок, ті ж самі. Вони зводяться до культурно-освітньої діяльности, праці в громадських організаціях та в поширенні відповідної літератури. Врешті, обидва ці рухи діють від імени загального права, хоч публічна опінія часто обвинувачує одних і других в ексклюзивності, егоїзмі і короткозорості. Людська та національна гідність і народні права ще не забезпечені в усьому світі, і боротьбу за ці права не можна вважати застарілою. Тому зрозу міння боротьби за жіночі права відходить на другий плян, перед справою боротьби за людські і націо нальні права. Але жінки, навіть в активному змаганні за національні права, далі цікавляться боротьбою за рівні права. Цей аспект їхньої діяльности звичайно не попадає в анали опису визвольної боротьби. Та є одна основна різниця. Жінки, зрозумівши народний та національний гніт, не звертають уваги на статеве приниження. Вони включаються у бо ротьбу за права народу, думаючи, що здобуття тих прав принесе автоматично і статеву рівноправність. Це світовий феномен, але про нього ще мало на писано. Історики у XIX столітті, які писали про жінок, звичайно також писали про національні меншини, хоч вони не пов’язували цих тем одну з одною. Микола Костомаров, автор програмових писань Ки- рило-Методіївського братства, яке у 1847 р. об’єд нувало прихильників самобутности України, після заслання за причетність до Братства написав ґрун товну працю про російських жінок. Данило Мордо- вець, який спопуляризував саґу українських козаків серед російської та української читацької публіки, також написав працю про російських жінок. А Микола Гоголь не сам ’’вигадав” свої оповідання, а вико ристав оповідання його української няні і матері- українки. Самі українці писали мало про жінок. Олек сандра Єфименко, перша жінка доктор історії в Російській імперії, прийняла українську національ ність свого чоловіка. В останні роки імперії вона писала історію України та працювала над розвідками про старі подружні звичаї на Україні. Через цю тематику її обвинувачували в українському націона лізмі. Цікава і зворотна сторона медалі. Українські письменники, які писали про жінок, звертали увагу на подібності російських та українських жінок, а не на різниці, які так різко вдаряли хоч би Лесю Укра їнку, коли та застановлялася над відмінним впливом татар на побут російських та українських жінок. А чейже правильно зауважив Джордж Єйні, американ ський спеціяліст історії російської імперії: якісь іс нуючі прикмети російського населення мусіли твори ти основу, сприємливу для татарських звичаїв. Чому ж так швидко прийнялися татарські звичаї в одязі та сеґреґації жінок на півночі? Чейже на Україні також шаліло татарське лихоліття. Одначе татарські звичаї в жіночому побуті на Україні чомусь не прийнялися навіть серед вищих верств населення. 8 Це також нерозглянута тема. Брак історичного думання — це характеристика придушених чи поневолених груп, яких, до речі, ограблено з історичної пам’яті. Американські негри, індіяни, баски, більшість малих народів південно- східньої Азії, як народ хму, не знають своєї історії і коли починають писати, то часто переповідають існуючі перекази, а потому починають історію від себе. Це сталося з жінками, і лише наше покоління свідомо вивчає історію жінок, а не відкриває її наново, як було досі. А історичність обездолених груп — зрозуміле явище. Пам’ять, історія, переда вання завіту із роду в рід — це люксус, який вимагає спокою, засобів зв’язку, спільної мови, спільних понять. Для сучасних українців історична пам’ять не те що не допомагала в існуванні, вона часто і грозила переслідуванням переємника пам’яті. Історія заможних людей має кращі шанси на існування та передавання, ніж історія бідних людей. Ми знаємо більше про славних людей, ніж про простолюддя. Так і справа з жінками, при чому слід пам’ятати, що не неписьменна біднота ефективно піднімає боротьбу за справедливість, а ті, які мають доступ до проявів сили. Перші жінки, що виступили в обороні жіночих прав, — це ті, які зуміли зфор- мулювати проблеми та домагання жінок, що мали
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
