Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПОРВАНА ФОТОГРАФІЯ Вислухай мене спокійно, прошу тебе. Ти ревнуєш мене до всього, навіть до нереального. Мало того, що я не маю права заговорити неофіційним тоном зі знайомою жінкою, мені не можуть подобатися арти стки кіно — з мого альбома позникали майже всі фо тографії колишніх моїх знайомих дівчат, тих, що вже давно мають власні сім’ї і люблять своїх чоловіків, може іншою, ніж ти, любов’ю, тих, що залишили в моїй пам’яті теплий спогад юності. Дивися, у мене сивина на скронях, у нас двоє малих дівчаток, яким ми передали свою власну молодість, у мене стільки клопотів і праці, і навіть до праці ти мене ревнуєш. А сьогодні ти порвала, так по-варварськи порвала фотографію Піди. Чим вона тобі завинила? Що любила колись мене, що я її кохав? Тепер ти складаєш шматочки старого фото, плачеш, просиш пробачення, хочеш склеїти їх... їх можна ще склеїти, можна перефотографувати, але не зліпиш уже того, що порвалося тут, у самому серці. Адже і в тебе були свої святощі. Можливо, це й не було перше кохання. Хіба конче кохання? Може, це був один весняний день, у який ти всім серцем відчула красу і силу сонця, коли тобі хотілось упасти на землю й цілувати ще не висохлі росинки весняної ночі, коли ти вперше відчула себе людиною? Може, це був ранковий богатирський іній у вишневому саду, може, зустріч Нового року, єдиний новорічний кар навал, який запам’ятався на все життя? Це було, це мусило бути й у тебе. Ти забрала його з собою як дорогоцінний скарб на довгу жит тєву дорогу. Воно допомагає тобі жити. Тим самим незгаслим у попелі буднів огником грієш ти свою сім’ю, виховуєш дітей, вітаєш мене, коли я приходжу стомлений з роботи. Я радий, що є він у тебе, і завжди намагаюсь підтримати його горіння. Я знаю, що у важкі хвилини він допоможе тобі боротись, він — відчуття прожитого повно, всіма силами й здіб ностями твого "я”, пережитого, перестражданого, неповторного дня в твоєму житті. А ти порвала його на шматочки. Ні, ні ти даремно просиш мене, щоб я не сер дився. Я зовсім не гніваюсь, мені тільки боляче. Навіть не боляче, а якось порожньо в серці. Так, немов те почуття найбільш ніжної любові до давно забутої істоти, кохання, яке я живцем переніс у наш сімейний куток, яким я цілую на сон наших дітей і твої спрацьовані руки, немов те довір’я, яке мене живить в розлуці з тобою, немов ту увагу, що при носить тобі дешевий, але щирий подарунок на день народження — все те розірвала ти сьогодні на шматочки. Не плач, я вже більше не буду докоряти. Розкажу тобі ще одну маленьку пригоду, яку почув зовсім недавно від матері. Так, так, від цієї самої старенької жінки, що ще й зараз плаче при згадці про давно померлого чоловіка. В її кімнаті висить невеликий портрет вродливої жінки. Це кохана мого батька. Важко переживши нерозділене кохання, батько покинув ті місця, де кожний предмет нагадував її, осів у глухому гірському селі, почав там учителювати й одружився. Взяв з собою тільки її фотографію. Одного дня мати застала батька, схиленого за столом. Він так заглибився в думки, що не почув, коли вона зайшла. Підійшовши крадькома, щоб зне нацька затулити очі й по-дитячому спитати: ”А хто це?”, вона враз побачила портрет вродливої жінки і сльози... сльози на обличчі мужчини. Батько зніяковів, зім’яв у руці фото, механічно заховав у кишеню й поскаржився на головний біль. Але зараз же побачив, як наївно звучить ця його неправда. Розказав усе дружині й віддав їй у руки свої святощі. Мати мовчала весь вечір. На другий день, по вернувшись з роботи, батько побачив над своїм столиком ту фотографію. Це було над його споді вання. Він зірвав її зі стіни і хотів кинути у піч, але мати схопила його за руку. — Вона згорить, а чи вигорить у серці? — А як же інакше? — Хай висить. Колись сам знімеш... Батько зняв фото через багато років. Зняв, ніби ненароком, перед побілкою і не вішав більше. А після смерті батька мати дістала з скрині пожовклий від часу портрет незнайомої дівчини, вічно молодої й красивої суперниці, витерла чисте нько й повісила на стіні. Як пам’ять про початок повного сімейного щастя, довір’я, взаємного розу-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
