Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ІВАННА МАРТИНЮК-РІЧАРДСОН ВИХОВАННЯ МОЛОДІ Доповідь прочитана на панелі влаштованому Світовою Координаційною Виховною Радою на тему: "Сучасні про блеми шкільництва і виховання молоді”, в Торонто 2-го листопада 1985 р. Хочу порушити справи виховання української молоді в Америці та можливості довомовности в країнах нашого поселення беручи до уваги реальні обставини нашого сучасного життя і способи, якими можна осягнути наші цілі в діяспорі. Тому поста раюся представити стан нашої молоді й висловити свої думки, зауваги й пропозиції, які здебільшого виникали з моїх особистих переживань і обставин. Подам конкретні пропозиції, якими можна стримати п о в ну асиміляцію з панівною культурою. Коли гово римо про покоління іміґрантів Другої світової війни, то жертви асиміляції були й далі є численні. Це дуже тяжка тема до розроблення, бо немає простих і легких розв’язок. Я можу подати специ фічні поради щодо затримування двомовности в родині, але це не виріше ширшої проблеми збере ження двомовности на довшу мету. Часто ми шукаємо й висуваємо поодинокі причини асиміляції. Переглядаючи ’’Вісник” (вид. СКВУ, 1978), я прочитала статтю, в якій обвинува чувалося мішані подружжя як причину, чому молодь залишає українські середовища. В статті складалось вину на українську пресу і українські церкви, що рішучо й публічно не осудили мішаних подруж, покликаючись на Святе Письмо, яке каже, що це гріх. Такий погляд є само собою несприйнятний для нашого молодшого покоління. Мішані подружжя може приспішують асиміляцію, але вони не є оди ноким фактором. Є безліч подруж, в яких і чоловік і жінка українці, які однак свідомо не хочуть вчити своїх дітей української мови, бо уважають що це дітям обтяжить життя в Америці, і які самі винаро- довлюються і залишають українське суспільство. З другого боку, є такі, у яких національне почуття і гордість живуть, і вони, хоч мають мішане подружжя, відчувають потребу прислужитись українській громаді й народові. Я і мій чоловік, який не є української національности, маємо три доньки, і вони всі говорять по-українськи. Крім того, деякі найбільш віддані і найбільш працьовиті члени нашої громади є мішаного подружжя. Велетенським і складним завданням є плекати українську мову, історію, культуру, літературу, тра диції, танець і пісні в чужому оточенні. Щоб бути ус пішним в цім завданні, потрібно високого рівня зобо в’язання, спонуки й енерґії. Велика кількість сьогод нішніх молодих родин в своїй погоні осягнути вищий рівень в науці й в бажанні поліпшити своє життєве становище, є надмірно заняті щоденними обов’яз ками, і є переобтяжені. Це є дійсність, яку мусимо взяти до уваги. Мусимо зрозуміти, що від понеділка до п’ятниці наші діти є в американському світі та довкіллі. Майже всі їхні заняття відбуваються в англо-мовному середовищі. Навіть не згадую тут впливів телевізора й радіо. Дитина, яка чує англійську мову, постійно говорить нею починає думати й жити цією мовою. Після цілотижневої праці, родина чекає на суботу й неділю, бо вірить згідно зі суспільством, що це є дні відпочинку. В суботу не-українці беруть участь у зорганізованому спорті, в музичних пописах, в різних прогулянках тощо. Українська дитина мусить відмовитись від цих занять або знайти на них інший час. Через це часто виринає в родині конфлікт. В суботу українська дитина ходить до ’’Рідної Школи”, а опісля на сходини Пласту, СУМ-у, ОДУМ- у, чи інших молодечих організацій. Тому, що родини розпорошені по цілій метрополії, більшість доїж джає здалека й мусять майже цілий день перевести в українській околиці. Залишається неділя для від відування українських церков. Знов задля далекої ї’зди автом, деякі лише рідко виконують цей обов’я зок, а інші взагалі не приїжджають. Мало ентузіязму лишається, щоб пополудні ще раз вертатися і брати участь у заплянованих програмах, обідах, концертах чи святкуваннях. Ми знаємо, що завеликі вимоги на людський час і енерґію творять неспокій, напру ження, натиск, які часто доводять до гніву, сварки, а сварка зі свого боку спричиняє вичерпання сил. Якщо церква є близько, то членство затриму ється при ній. А як ні, то інші, не українські церкви ближче дому притягають їх, якщо в родині є потреби для релігійного вияву. Українська родина при кінці тижня є фізично й емоційно вичерпана, а від неї вимагається більшої посвяти часу, ніж від подібної родини на Україні. Чому я це все згадую? Для того, щоб одночасно виховувати нашу молодь і працювати з нашими ро динами, мусимо мати вирозуміння для їхнього становища. Щоб родина стала об’єднаною, розви валась і емоційно збагачувала кожного члена, вона потребує часу для себе, часу на спільний відпо чинок, спільні розмови й спільне дозвілля, коли члени можуть себе взаємно пізнати, поза межами самозрозумілих вимог. Наші діти потребують часу на дитячу забаву, в якій розвивається уява й твор чість думок. Розвага гоїть ум і тіло та відновлює дух до дальшої діяльности. Через вище подані обставини, як можна споді ватись збереження української ідентичности й мови? Можна користуватися певними засобами хоча 14 НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 1986 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
