Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
ВИШИВАНА ОСІНЬ о к с а н а б р и зг у н с о к о л и к (У пам'ять Л ю б и Л уц ь ко ї, яка вишивці дала все своє серце, лю бов і знання) Докінчення Мирослав Стахів у свому спомині про Любу Луцьку згадує: "Одного разу завели її до хати старенької бабусі. Бабуся розстеляла перед присутніми рушники, сорочки, тканини, крім одного звиненого клунка. ’’Оце мені на смерть — казала бабуся — в домо вину мають покласти, то тепер нікому не покажу. Це найконечніша річ у мене старої, щоб у мирі перейти на той світ і було дозволено бачити обличчя мого Бога”. Просили, благали, обіцяли молитви, щоб лише показала. Благання дійшли до бабусі. Вона тремтя чими руками розгорнула свій скарб. Присутні заніміли з дива, побачивши неописаної краси виши ту хустину. Почалися нові благання-просьби, щоб віддала цю хустину для всіх, для України. Та не впросили. Бабуся звинула свою дорогоцінність і притулюючи її до своїх грудей вийшла з хати. Цей епізод каменем давив душу Люби Луцької і поставив перед нею нові завдання. Не закопувати більше наших скарбів у могили, а вигребувати їх із забутих стирт балясту і воскресити їхню красу для слави українського народу”. У 1941 р. Мирона Луцького призначають директором цукропромисловости у Києві. Його дружина вчиться писати на машинці, щоб могти виїхати з ним до Києва та працювати в канцелярії цукроварень. Тут знайомиться з Ольгою Косач- Кривенюк, Ізидорою Косач Борисовою та Дідією Ненадкевич, які, а головно ця остання, знайомить її з найкращими збірками народнього мистецтва. Її вводять до мистецьких робітень, де в свою чергу захоплюються яворівкою, низинкою — взорами Західньої України. Люба Луцька поглиблює тут своє знання вишивання, замовляє вишивки для себе, а теж скуповує килими і вишивки за прислані зі Львова гроші та передає їх через німецьких вояків до Ірини Павликовської. З перебування в Києві Любі і Миронові Луцькому залишилися не тільки спогади про каштани, але глибока вдячність багатьох киян, яким вони помогли, дали працю, врятували від голоду тощо. Молоденька Леся Івченко написала про цю сторінку їхньої дії вірш п. н. ’’Дума про Мирона Луцького”, який зберігся в архівах Люби Луцької. Люба Луцька у домі ім. І. Франка в Торонто Luba Lucka in Toronto. З Києва дорога повела через Львів на Захід. Усюди несуть вони поміч та потіху, про що слід остався у численних подяках мистців, науковців і інших, які з цієї помочі користали. У дорозі на Захід задержалися в Гайденав. і тут займається Люба Луцька улюбленим мистецтвом. Виконує проекти для.робітні між іншим скатерть з серветками полтав ським вирізуванням, бежовими лискучими нитками на бежовому полотні, як весільний дар принцесі Єлисаветі. Прібку цього складного вирізування показувала нам пані Люба для заохоти. Наступне місце короткого осідку — Гановер, де співпяацює з таборовою майстернею та знайомиться з майстром полтавської вишивки Вірою Російською. До Канади переїхали Люба і Мирон Луцькі у 1948 р. Дістають кілька запрошень в тому від сусідів з Янчина, разом з проектом вести курячу фарму. Інший сусід з Янчина намовив переїхати до Вінніпегу, але і з цього не скористали та поселилися у Торонті. Тут Люба Луцька веде різнородну діяльність. Співає у хорі "Арфа” під диреґентурою Олени Глібович, проектує полтавські строї для квартету "Верховина”, належить до ЛУКЖ, СФУЖО. Влаштовує виставки кераміки, вишивок. Надходить трагічний 1961 рік. Нестало вірного друга спільних радостей та турбот сотника Мирона Луцького. Пані Люба боляче переживає цю втрату. Годинами сидить на цвинтарі з вишивкою в руках. Аж раз так засиділася, задумалася, що її замкнули на цвинтарі. Тоді то виникла постанова занятися чимсь позитивним, конкретним. Запропонувала пані Янків- ській, що під фірмою СФУЖО буде вчити вишивки. Так почалися лекції і наше знайомство з цією цікавою людиною. Хто з нас не пригадує кімнати на поверсі 208 Оуквіл?! Всюди повно свіжих квітів, а африканські фіялки, мабуть цвіли вічно! Цікаво! Кілька літ тому подарована моїй мамі скромна фіялка з безжурними лілійовими очками справді не перестає цвісти у мами на вікні.
Page load link
Go to Top