Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
підсвідомо бється в грудях на каз : стримуй себе, стримуй себе! Олександер відчиняє широке двері і радісним рухом закидає назад голову, побачивши нас у свому кабінеті. „Вірупь!" — гу кає весело і в той же час схиля ється над Божедаром і підхоп лює його вгору. „Що там, коза че, — питає його — переміг во рогів?" „Так! — гордо хвалить ся Божедар і нагадує собі клец- ки. Поглядає з висоти батьково го росту на підлог)’, але там за мість принадного рисунку, мі шанина кольорів і чініп, руїна, як і в моїй душі. „Нема" каже він розчаровано і вже сповзає батькових рук, щоб перекопати ся, як і коли це сталося. Оле- сапдср сміється до нього, ко.иг він підносить здивовані очі, і підходить до мене. Я бачу близь ко перед собою його дбайливо виголену бороду і дві риски, ще вже появилися в кутиках його очей. — їду на комісію, Віро, — ка же. — Заїхав тобі сказати, щоб не чекала з обідом. — Його очі всміхаються до мене, як завжди, як досі, щиро і дружньо. Але те пер я бачу в них фальш, облуду, таємницю. — Що з тобою? — питає він здивовано і вдивлто- ється в мої нерухомі очі. Обій має лівою рукою, правою бере за бороду й поволі повертає до світла. Я хочу відштовхнути його, кинути якесь гостре слово, ви явити поглядом усю погорду до нього, але він питає тепло, зажу рено : — Хвора? І раптом охоплює мене без межна злість на знайому. Чого, чому говорила мені це все? Не хай би так, нехай би ще гірша правда вкралася в моє життя але навіщо вказувати його мені й колотити спокій мого серця? Хто має право гасити блиск ща стя в моїх очах? Близьке тр^біння авта завер нуло мої думки до дійсносте. Знову були 'переді мною гарно прикрашені вистави крамниць, а довкола мене люди, що не ма ли нічого спільного з моїм ми нулим. Деякий час я йшла без думок і вражень і таки справді бачила те, на що дивилися очі. Перстенці мають чудові, різно- родні ікамінці, так — стверджу вала я перед одною виставою. Майстерно вирізьблений я'нго- ли« — подивляла я далі. — Я- кий -прекрасний образ альпей- ського озера! — захопилася я ще деінде. — Тут узагалі маса образів. На кожному кроці. Видно гори притягають маля рів своєю красою. Але яікий повний яскравого кольориту альпейський краєвид! Карпати не такі, Карпати спокійні, па- стелеві... Зараз же я мала в моїх дум ках зелені шпилі і твердотраві полонини Карпат, пострибала споминами долиною Пруту, Че ремошу і Тиси, але швидко по вернулася на безкраї простори Поділля. І знову... На шибах вікон наліплено широкі смуги паперу, щоб вони не розлетілись під час бомбар дувань. Двері і віконні рами щільно обліплені папером, щоб не впустити до мешкань отруй них газів. Тонька копає в городі рови, в яких маємо ховатися під час налетів. Божедар помагає їй з великою насолодою своєю ма ленькою лопаткою. Це нова за бава і тим самим дуже цікава. Перед крамницями виростають черги, масла, цукру, муки і солі вже в місті немає, дрова й вугіл ля зникли зі складів. На раменах багатьох людей появилися чер воні хрести, майже всі несуть до дому скручені в рольку тем НО СИ II і папері, що ними мають при темнити вікна у вечірніх годи нах. Олександер ходить ще до су ду, але там уже, власне, все зу пинилося. А втім все наше жит тя виштовхнеие з нормальної колії, занедбана щоденна праця охопило нас нервове напружен ня і бадьорість, ми чекаємо чо гось нового й обовязково до брого. „Війна! Війна! — несеться мі стами й селами. — Війна!" Кожен потяг викидає нові від діли новобранців, їх різнобарв на валка крокує вулицею в су проводі плачучих жінок. Авто бус міської комунікації везе за мість людей пилки, сокири, дро ти й юхтові черевики. Щораз більше військовиків заповнює місто. „Війна!" Це слово вагітне у смерть, го лод, хвороби і скитання людей. Це слово холодом пробігає жи лами. „Від пошести, голоду, ог ню і війни захисти нас Боже!" — вклали це навіть у молитву і чути, як вечорами співають у церкві. Проте, коли вона вже тут, коли не чаїться за порогом, але охопила пас з усіх сторін виринає інший зміст цього страшного слова. Війна — надія на волю! Нарешті, нарешті в о л і для тих, що по тюрмах, хто иг засланні, хто в ярмі! — Чого нам сумувати? — пи тає Олександер. — Ми маємо шанси тільки на виграння. Гір ше нам не може бути. Треба ві рити, що війна нарешті принесе розвязку українського питання. Врешті-решт війна завжди кін читься хаосом і цим нам треба буде покористуватися. Іншого виходу, я особисто, не бачу. Він може цілими годинами го ворити про майбутній уряд За країни і конституцію, мені зда ється, що вона вже в нього гото ва і тільки чекає хвилини, щоб появитися на світі. Київ, Львів Чернівці і Ужгород — це сто лиці держави і поодиноких про вінцій, що обєдиані одною во лею і одним бажанням. — Рільну реформу не буде так легко перепровадити, — міркує він. Вичаровує один за одним такі образи, що справді вірить- ся, що ще тільки хвилина і вони переключаться в дійсність. — А як назвемо тут вулиці? — тгитає він жартома і тепер його усміх нагадує мені малого Божедарка. колії той готує нам якусь неспо діванку. — Я вже маю проект! Я не можу нічого робити. Від ранку до вечора я могла б сто яти в вікні і дивитися, ні, спо стерігати, підхоплювати всі по знаки упадку дотеперішнього державного життя. І коли Оле ксандер будиться, віті неодмінно дивується, коли я не у вікні. — Як? — вигукує він. — Ти ще не на позиції?! (Продовження буде) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
