Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Мандрівники Схиливш и голови, стояли три брати, чекаючи батьківсь кого благословення. Стояли молоді, міцні, як здо рові дубки, з наплечниками на спинах, з окованими залізом, тяжкими, сукуватими палиця ми в руках: були приготовані до далекої дороги. А навпроти них стояв суворий батько, яко му сивина вже легко припоро- щила скроні, стояла похилена тяжкою працею мати і моло денька, гнучка, немо'в трирічна берізка сестра. ■— Сини мої — гордість моя! — говорив на проїдання бать ко. — Памятайте, що кінцевою метою кожної мандрівки є зав жди рідний поріг і рідна стрі ха. І, навіть обійшовши пря мою дорогою землю, чоловік прийде на те місце, з якого вийшов. Та людина мусить все триматися одного напрямку, одного шляху. Бо горе путни- кові, що зібється на непевні бічні стежки: він згубить не тільки дорогу, а й стратить на камінистих тропах, у зрадливих болотах і колючих чагарниках певність, надію, силу і віру. От же, йдучи, тримайтесь взятого заздалегідь напрямку і ніколи не забувайте, куди йдете, чого йдете, і куди маєте вернутися. Першим обізвався на батько ві слова найстарший син: — Темна і тісна наша хата, батьку. Безправна і скривджена наша Вітчизна. Крізь наше вікно не видно нічого, що могло б скріпити мої сили, поширити мої знання і навчити кращого життя. Тому я йду у світ, де більше простору і світла, де іс нують інші порядки й інші за кони. Я йду набратися в чужин ців досвіду, який би придався нам усім у нашій боротьбі за волю і справедливість. Я йду, щоб принести знаряддя для ці єї боротьби і також лік на тяж кі рани нашої нені. Я йду ще й тому, що хочу вивчити помил ки і злочини чужих, щоб у май бутньому і ми не робили того, що вийшло на шкоду іншим. Я хочу знати все, а не знаю нічо го. Я виходжу з дому недосвід ченим молодиком, але вернуся (Казка для мандрівних птахів) зрілим мужем, озброєним у до свід. Чекайте ж на мене!... Обізвався і середній син: — Ви правду сказали, тату, що кінцевою метою кожної мандрівки є рідний поріг і рід на стріха. Але, чи мусить ко нечно йти мандрівник до тієї самої стріхи, спід котрої він утік? Думаю, що ні. Чого вер татися до тієї хати, яка не може охоронити людини від холоду і негоди, в якій плісінь на ши бах заступає сонце, а по кут ках сидять голодні злидні? На віщо вертатися в той край, де панує неволя і горе, і де ман дрівник лишає тільки стару, на- піврозвалену халупу, коли існу ють у світі приязніші краї, в ко трих можна мати нову, міцну хату, заквітчану спокоєм і дос татком. Я йду шукати тих кра їв. Я хочу бути щасливим! Я я не вернусь більш, тату... Гірко зітхнув батько на си нові слова: — А чи ж не заскорбить твоє серце, сину, покинувши рідний край в лихій годині? — Достаток — найкращий лік на заспокоєння серця. — Ой, сину, сину, жаль мені тебе: бо встократ щасливіший той, у кого серце обкипає віч ним болем до свого рідного, як той, чиє серце може закаменіти у спокої від власного достатку. Але — що ж робити?... Іди, шу кай свого щастя, нехай тобі Бог помагає! І нарешті обізвався наймо лодший син: — І я, тату, не знаю, чи вер нуся. Але не тому, що шукати му щастя в чужих краях. Мій кожний крок на чужій землі — буде тільки кроком до цієї стріхи, яку покидаю, хоч від даль між мною і нею буде зро стати. Я йду в світ співати пра вду про наші болі і нашу недо лю. Я йду в соняшні країни при гадувати людям, що є ще землі, в котрих панує темрява, в кот рих ріки виходять поза береги від крови і сліз. Я йду будити серця, закаменілі від особисто го щастя. Але тяжка і довга бу де моя дорога, і тільки, може, останню краплину крови мого серця вдасться мені донести назад. Мамо моя, не плачте! Іду тому, що люблю вас! Іду тому, що мури треба валити водночас і ззовні і зсередини. А тих, хто хотів би працювати ззовні так хмало! Кожен, хто ді станеться за огорожу вязниці, радіє своєю волею і забуває про тих, що ще лишилися. Не плачте, мамо! Я йду від вас для вас... А ти, сестричко, будь опо рою і надією батькам. Надія — велика річ!... Ось тут, у цьому горщичку я посадив щепку ніж ного, як і ти, клену. Плекай йо го! Він восени губитиме листя, але навесну зеленітиме знову і дасть квіти. Памятайте: як дов го буде рости цей кленик — так довго я живий; як буде розви ватися — так буде успішна моя мандрівка; як довго зявляти- муться на ньому квіти — так довго не повинна покидати вас надія. Прощайте! Так вибрались у незнану да леку дорогу три брати — троє молодих мандрівників з тієї країни, про яку забуло сонце. Відома, безконечно повторю вана історія, що була старою у сиві віки давнини і буде вічно свіжою в прийдешніх століт тях.. Минали дні, місяці й роки, в яких спустіле гніздо чекало на поворотців. Сивіла дуже батькова голо ва, горбилась материна спина, зате росла і набиралася сили молода сестра. А довкола було сумно, і сонце не заглядало крізь запліснілі шиби убогої хати. Надворі бушувала него да, і часто докучливий сніго вий вітер вривався крізь шпари, примушуючи злякано тріпота ти слабенький вогник каганця. І одного такого холодного вечора повернувся найстарший син. Зойкнула з радости, зало мивши руки, старенька мати, заголосила, тулячись до бра та, молода сестра, і непокірна, тяжка сльоза полекші скотила- ся по батьковій щоці. А він стояв міцний, змужні лий, з твердим виразом очей і гордою поставою. (Докінчення на стор. 8} Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
