Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
раз зустрічалась із ними в обі- довій перерві у семінарійному садку, де ми, розкошуючися смашними яблуками від о. Ґор- чинського (вбитого большеви- ками), гуторили й ділились враженнями з праці. Не можу пригадати їх усіх, таких знайо мих мені облич. Згадаю з памя- ти найближчих мені. Може хтось інший доповнить цей список. Це були: старша сестра Павлина Гладилович, Стефа Пашкевич, Роза Олексин, Со фія Ковблянська, К. Заяць, П. та К. Рудковські, О. Голубець, Катря Гладилович, Стефа Риб- чак. Минали воєнні роки та наспів 1918 рік. Перший листопада струснув українським населен ням Львова. Ішли бої на вул. Коперника і шпиталь був під обстрілом. На вулицю можна було вийти тільки з наражен- ням життя. Через безнастанну стрілянину достава ранених мо гла відбуватись тільки вночі. Та медсестри встановили ди- жур при брамі і втягали до сі ней усіх, що впав через постріл поблизу. Не знаю, як закінчилася пра ця українських медсестер із приходом польськ. армії. Львів же був відрізаний від своєї ар мії й тому напевне небагато їх виїхало з УГА. Знаю історію одної з них, що звязала себе навіки з українським шпиталь- ництвом. Стефа Рибчак у пере- бранні молочарки передістала- ся через янівську рогачку та зголосилась до відділу сотника Секунди. Серед гострої зими 1918-19 підводами, часто й піш ки діставалась там, де треба було її помочі. На відтинку в Б. уладжувала шпиталь для ти фозних, заразилась сама тифом та в Великодню суботу у квітні 1919 р. померла таки в тому самому шпиталі. У Великодній понеділок при звуках дзвонів ховали вояки у вояцькій домо вині свою добру опікунку, се стру Стефу. Ціле місто прово- жало її до могили. До 1939 р. кожних Зелених Свят помина ли її та прибирали могилу кві тами. Спочила серед вояків, я- ких теж скосив тиф. * Захист для Українських Січо вих Стрільців має свою окрему історію, що її важко вмістити в рямцях цього спомину. У. С. П. виборола дозвіл на його від криття з великим трудом у вій ськової влади. Дня 15. липня 1915 він був уже готовий. При ньому була своя робітня білля, що її очолювала Люба Артимович, пізніша мати Ве роніка ЧСВВ. На цю ціль по жертвувала п. Люкасова, вдова по міському лікарі, на ті часи велику суму 1.000 кор. Україн ський купець Роман Зубик дав покривала та матеріяли на білі плащі. Сільські жінки присила ли подушки, вишивані рушни ки, льняні полотна. При ула- дженні захисту працювали На таля Домбчевська (пізніша с. Надія ЧСВВ), М. Маркова, К. Заяць, п. Гладиловичева, Софія Нагірна, Орися та Калина Ве- личківні, Дарка Білинська. У захисті працювали постій но: Ірина Домбчевська, управи телька, Катерина Дика та Соня Моджейовська, медсестри та Так, оце ми зажили на амери канській землі. Найбільша ча стина з «ас казала собі, поки- даючи Европу: їдемо тільки на •якийсь час, перебудемо лиху годину, а потім .вернемось зно ву. .Безумовно, дехто ще й далі; так думає. Та вже, зустрівши знайомих, рідко чуєте запит: як думаєте, вернемось до дому чи ні? Забувають? Може ні, але життяі пливе і несе нас на своїй течії і задержати .його не годен. Минуле, яке б воно не було, за лишається поза нами, воно ■блідне й почасти забувається. Чому? — Бо це 'природний (про цес нашого мізку, нормальний спосіб його праці. Минуле скла дається якби до якоїсь короб ки чи шухляди, а життя наче ■банк: відкриває нове конто. Ми вкладаємо- на нього щораз но вий капітал, щораз нові пере живання. Бо це .природна об ставина, це життя. В ньому не має мертвих точок, немає за стою. Завжди щось діється і те щось лягає на нашому рахунку і будує новий капітал. І, мені хочеться розглянути оцей ка пітал, хочеться час від часу зробити підрахунок, та прові- рити оце конто. Неодне .цікаве помішниці, сільські дівчата — Єва, Марія, Ксеня, Рузя і Таня. При захисті існував Комітет О- піки над УСС, якого головою була Терміна Шухевичева, піо- нірка жіночого руху у Львові. Комітет займався збірковою акцією в користь захисту та дбав про розвагу лікуванців. Я свідома цього, що цей на рис про ролю українського жі ноцтва Галичини у шпиталь- ництві в час першої війни — неповний і недокладний. Та мо же спонукає він тих, що краще памятають — відгукнутись та своїми відомостями доповнити його. Зокрема слід би насвітлити таку ж працю українського жі ноцтва на Великій Україні, про яку досі мало маємо відомо стей. А вона проводилась у ба гатьох осередках під час війни, а потім ще більше під час на ших визвольних змагань. можна буде там найти.. В ряді статтей я хотіла б це зробити. •Суттю ©сіх їх: наше відношен ня до Америки. Думаю, що як що не всі ми, то багато з нас думає над цими оправами і мо же й додасть від себе те, чого, може бути, я не помітила. Так мали б ряд дискусійних стат тей на тему дуже сучасну: на шого життя на нових землях. Зачнім від першої і так би основної справи, тобто амери канізації. Поставмо собі питан ня: американізуватися, чи теж відгородитися .муром від усьо го американського і зажити як тілько можливо у власному се редовищі, серед власних думок, звичаїв і людей? Дехто відразу насторожуєть ся, коли заговорити про аме риканізацію. Він, — гордови тий син Еврояи, мав би поки нути її стару культуру і приня- ти оцю молоду та далеко не зрілу тут? Ні, нізащо! — так вигукне неодин. Нагадую собі одного листа до редакції часо пису, що помістила мою стат тю-насмішку над тими, що о- кружені різними добірними харчами, мало не голодують тут, бо все є інше, як вони зви Софія Парфанович Ми й Америка Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top