Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Із прикордонного міста Ці рядки — дорога читачко — це ані звіт, ані репортаж. Це прямо жмут думок .про одну жіночу -громаду, 49 Відділ СУА в Бофало. іКоли Ви, дорога чи тачко, .виберетесь У ПІВНІЧНОМУ напрямку Америки (напр., щоб побачити славетний водопад Ніагара), вступіть по дорозі до: нас. Будете нашим дорогим го стем. Ми — тобто Союзянки — привітаємо Вас у просторій га лі при вул. Філмор-Онейда (кожна дитина в Бофало скаже Вам, як туди заїхати), і Ви пі знаєте нас усіх та Голо,ву на- шото Відділу, п. Анну Качор. Я впевнена, іцо 'Ви .пізнали б її зразу, бо ‘вона очевидно ви йшла б Вам назустріч з дією, щирою, добрячою усмішкою, іцо завжди -гостює -на її облич чі. З -цією усмішкою вона про мовляє до нас на наших сходи нах, з цією усмішкою вона роз- вязує деякі дрібні конфлікти1 (бо де їх немає!), з цією усміш кою вона працює в нашому Від ділі довгі роки. Цяі симпатична пані зі сріблястим волоссям розказала б Вам баїгато ціка вого з минулого нашої органі зації тут у Бофало. Вона ска зала б, скільки енергії, віри, оп тимізму й труду треба було1 вжити, щоб із малого гуртка жінок кільканадцять років то му, сьогодні постав великий (бо около 130 членок) Відділ Союзу Українок, їй —- сьогоднішній п. Анні сумно відповіли йому. — По мерли всі: і батько, і мати, і донька-небога. Довго чекали ліпших днів і повороту сина- брата, що пішов у далекі світи з піснями про правду, і — не дочекались. Лишили нам свою хатину і заповіт — приймати всіх тих, хто шукає дороги до рідної стріхи. Ось бачиш: росте у горщичку клен, який посадив співець перед виходом у дале ку дорогу. Доглядаємо його, щовесни пересаджуємо у свіжу землю. Ось його постіль, на ко трій ніхто ніколи не спить. А ось і його бандура, до котрої не торкається нічия рука. Все жде його! Благословенна є та мить, коли повертається довго очікуваний мандрівник до рід ної хати!... Може й ти, добрий Качор — а тодішній Анні Ґут- Кульчицькій — було всього 16 років, коли -прибула вона до; Америки. З далеких іКульчиць Шляхотських у Самбірщині — до Бофало шмат дороги. Ви, дорогі читачки, що вже довгі роки проживаєте тут, знаєте добре, що значило тоді опини тися на чужому, незнаному тє- рені без знання* мови, без нія кої допомога. Тоді приходи- лось будувати все спочатку; — не лише власне, але <й загально українське життя на еміграції. Ті, що .приїхали до Америки» по 2-гій світовій війні, най шлися в куди кращому поло женні: тут вже існували свої церкви, школи, організації, сло вом — треба було лише про довжувати. І коли ми вживаємо слова ,,піонери”, то хай вільно буде мені назвати так п. А. Качор. Коли хтось думає, що жінка, яка має дітей і яка від ранку до; ночі працює важко на фармі, не може брати участи в громад ському житті — цей помиля ється. П. А. Качор найшла і в таких обставинах змогу вчитися й працювати для загалу. Ось що* вона мені сказала: „Я читала: ночами книжки, вивчала рідну літературу, історію а враз з цим вивчала мову й життя прибра ної батьківщини. Я мешкала то ді біля містечка Бостону (неда леко від Бофало), де взагалі не чоловіче, чув про невтомного співця пісень нашої правди? Але гість не відповів. Не ви тримало зболіле серце надміру болю й радости, і та остання краплинка крови, що зберіг її для рідної землі, виплила з йо го грудей разом із життям і впала рубіновою сльозою на долівку... На сході заясніло небо, зві- стуючи схід весняного сонця. А наймолодший син по дов гій і тяжкій дорозі спав вічним сном з блаженною посмішкою на устах. Кінцевою метою кожної ман дрівки є власний поріг і власна стріха!... І щасливі ті, кого ждуть на віть на згарищах рідної хати!... Анна Качор, голова 49 Відділу 0УА у Бофало, Н. Й. було наших людей. Я записала ся до американської жіночої організації, щоб пізнати, як мо же жінка працювати для свого суспільства. Досвід, який я ви несла звідтіля, примінила в ор ганізування Відділу С^оюзу У- країнок в Бофало. Нас було; спочатку 11 членкинь. Це буві 1933 рік — важкі часи депре сії...” У 1934 р. п. А. Качор вибра но головою Відділу. І розгор нулась праця. Треба було при гадувати нашому жіноцтву, що, вони дочки великого, хоч поне воленого народу, про який ми, на чужині не сміємо забути. Що треба творити й розвива ти укр. організації й установи на еміграції, що треба укр. жі ноцтву брати активну участь В! суспільному житті. Що треба з асв о їти молодому п о к ол ін н Юі любов і пошану до далекої У- країни... Треба було збудити ві укр. жінки зацікавлення до дру- кованоіго слова в рідній мові... Багато треба було зробити. І робилось. Українське жіноцтво зоргані зоване в СУА — не щадило- праці й труду, щоб добути гро ша на народні потреби. Дохід із різних імпрез, які вони вла штовували, ійшов то на потреби' місцевих центрів укр. ЖИТТЯі (Церква, школа, організації) то,- плив за океан — до далекої рідної землі. 1 Союз Українок, у Галичині, і „Рідна Ш кола” і політичні вязні — отримували від своїх сестер із Америки щ е дру грошеву допомогу. ,,А по другій світовій війні почали напливати до нас нові сили — каже п. іКачор. Наші
Page load link
Go to Top