Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
Ірина Домбчевська У шпитальній, воєнній службі Важко писати про події, що діялись кілька десятків років тому, без записок та світлин. Та треба викликувати з моро ку забуття ті картини, що там ще збереглися. Бо все прохо дить і минається, а могло б по служити комусь вказівкою на майбутнє. Був місяць червень 1915 р. Небо над Львовом було ще темне від горіючих шибів у Бориславі, що їх запалили від ступаючі московські війська. На підльвівських полях виро сли знову свіжі могили незна них воїнів, що їм „не було чи сла" Австрійське військо, відбив ши Львів, не залишило там ве ликої залоги. Всі військові си ли кинено на фронт, що посу вався доволі скоро на схід. Та все ще переходили через місто перетомлені боями та спекою вояки. Тягнулись цілі валки се лянських підвод, а на них, на горстках соломи — ранені. Біля шпиталів були навіть хідники ними завалені. Обрабовані з у- статкування шпиталі не могли помістити стільки ранених та хворих. Ця картина не могла пройти незавважено і струснула серцем українського жіноцтва. Воно кинулось розшукувати україн ців поміж раненими, яких вия вилось поважне число. Подава но вістку з уст до уст. Треба було допомогти відживою, біл лям та піддержати добрим сло вом. Ці перші дні у звільненому Львові спонукали людей доб рої волі призадуматись над зорганізуванням постійної до помоги нашим хворим та ра неним воякам. Ініціятивний гурток жінок (не знаю доклад но прізвищ) був уже при праці, коли я приїхала з недалекого села. Я застала тоді їх при уладженні двох шпиталів, ве ликого в будинку Духовної Се мінарії та меншого в манастирі оо. Студитів. Заходом вище згаданого rypj тка скликано в митрополичій палаті членів львівської грома ди для оснування організації „Українська Самаританська По міч". Це було при кінці червня 1915 р. Нарадою, що була річе- ва й коротка, проводив радник Ол. Барвінський. Постала пер ша українська самаританська установа у Львові, що мала нести поміч хворим, раненим та виздоровцям УСС то во якам українцям австрійської армії. Першим завданням мав бути вишкіл медсестер. Медсестра Стефанія Рибчак працю вала в укр. шпиталі І померла при сповнюванні свого обовязку. До Управи У. С. П. увійшли: радн. Добрянський, голова, лі карські дорадники: д-р Е. Озар- кевич і д-р Б. Овчарський, пра- вний дорадник: д-р Мирослав Янкевич, секретарка Ір. Домб чевська, скарбник ред. Федь Федорців, пресовий референт ред. Ст. Чарнецький, звязкова Павлина Гладилович. Рівночасно з уладженням шпиталів, при якому працював зіграний гурт жіноцтва, ішли курси медсестер. В завірюсі першого року війни не було як переводити вишколу медсе стер. Досі місце фахових до глядачок хворих займали поль ки, бо вони, маючи свої фахові школи, переважали в шпита лях. Розписано оповістки про курс для українських медсестер. Скільки їх зголосилося! Були між ними монахині, вчительки, студентки, кравчині, домашні помішниці. Ледве можна було помістити їх у тодішньому тіс ному приміщенні „Просвіти" Почалась пильна праця. Викла дачами були лікарі: д-р Озар- кевич, д-р Овчарський та д-р Сафіян. Практичні вправи пе реводили в „Народній Лічниці" Щоб охопити всіх, що ба жали вчитися, переведено два чи три курси. Нелегко було в короткому часі перейти ввесь потрібний матеріял, одначе всі працювали з таким запалом, що іспити виказали гарний рі вень знання в теорії та прак тиці. Військова комісія признала шпиталі здатними для війська. Щоправда, не могла сповнити ся мрія, що ці шпиталі служи тимуть тільки україніст. У вій ськових частинах австрійської армії були вояки різної народ носте, тим то шпиталь при вул. Коперника став загальним. До праці в цьому шпиталі зголосилося 28 медсестер. Хоч не мали вони ще шпитального досвіду, проте працювали з та кою посвятою, що знаходили признання у військовій управі й лікарів та багато вдячносте в хворих. Було між раненими та хворими багато українців із Закарпаття, траплялись теж по лонені з Великої України. Од ним та другим присвячували наші медсестри велику увагу, бо хотілося за цей короткий час шпитального побуту ще й освідомити їх національно. Хоч важко працювали у свому зван ні, проте пильно дбали про ду хову розвагу своїх хворих. Всі ранені діставали україн ські книжки та часописи (наші редакції давали їх даром), пи сали неграмотним листи і т. п. У великі рокові свята мали у- країнці традиційний Свят-вечір з ялинкою, колядками та свят- вечірними стравами. Жаль, що у воєнній завірюсі пропала ме ні світлина з цього зворушли вого свята із підписами всіх сестер. Часто бувала я в цьому шпи талі як секретарка У С. П., а окрім цього працювала там моя сестра. З іншими медсестрами вязала мене тісна приязнь. Не-
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
