Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
На 31 Конвенції Національної Ради Жінок Америки в жовтні 1952 року, в Ню Йорку. Сидять зліва: Олена Ф. Д. Лотоцька, голова СУА, Шарлота Лейден, нововибрана голова НРЖА, Олена Г. Еванс, б. голова, тепер почесна голова НРЖА. Стоять зліва: Ф. С. Pay, перша містоголова, Лу- елла С. Лаудін, реф. звязків НРЖА, Іванна П. Бенцаль, реф. звязків СУА. кли в дома. Оцей громадянин лаяв мене за намову до амери канізації і лаяв Америку за все, ну таки за все — хлібом чи -бу ряками починаючи-, а браком колеса на хаті і гнізд 'пташиних під стріхою (і яка воїна, мов ляв* тут стріха!) кінчаючи. Ав торці, мовляв в Америці легко живеться і хотіла б, щоб усім, як і їй, смакував мякий, недопе чений американський хліб. І ба гато дечого, менше чи -більше лайливого він написав під-моєю адресою. Но, добре, сказала я собі, ця людина- хотіла б, щоб усе було тут, на цій землі, до чого дома привикла. Коли чого-сь немаїє — лає оцю країну. І запитала я себе, чи ця людина не .підпаде американізації, що її так лає і чи згодом і вона не тільки не погодиться з багатьома обста винами, але й не найде бага то доброго, гарного й корис ного в оцьому тут, американ ському? Отож, спостерігаючи наших людей тут, особливо в; Дітройті, де обставини -є може дещо інші як в інших містах (хоч можливе, що всюди вони зводяться! до того самото: о- іцадність, власний дім і авто)— я натрапляю на різних -цікавих людей. І кортить мене іпи-сати про ни-х. Основне 'питання — америка нізуватися чи ні, яі відповіла б так: чи ми хочемо чи ні, ми а- мериканізуемось! Це зовсім нормальний, природний процес, відомий усім .природничим на укам. Коли ви пересадите ро слину з одного місця на друге, коли ви перевезете тварину з одної країни в другу, — вона або привикне, чи як кажемо за- акліматизується, або з-гине. Продовж віків на земній кулі гинули й вигинули твари ни й рослини, що не достосу- валися до змінених умовин по- чви чи клімату. Перетривали ті, що достосува-лися' до них. Не значить, що вони хотіли або ні, тільки що змогли або ні. Те •саме й з нами і кожною емігра цією. Ми мусимо достосовува- тися до землі, людей і обста вин. Ми робимо це з дня на день, з міну ти на мінуту — хо чемо ми цього, чи ні. Дехто й не помічає цього процесу в се бе. Та коли дивитися з боку, то він дуже яскраво позначу- єтьсяі. І що більше така- люди на лає новий світ і його обста вини, то яскравіше поз-начуєть- ся на ній вплив нового життя, може на основі контрасту. Так отже: чи американізува тися чи ні, я відповіла б: так. Чи хочемо цього чи ні, воно ді ється і станеться. З нами — на- скілько можливе й треба для збереження нашого життя, а з нашими дітьми — й поготів. Між одною й другою америка нізацією треба поставити го стру чертку й обговорити їх обі. В одній і другій найти й ви тичити те, що корисне, -необхід не, чи добре та зазначити й мо же напятнувати те, що зле. Я поставила б собі за мету моїх статтей вишукати оці моменти. Не тому, що їх інші не поміча ють, а тому, що вони, найча стіше, не думають про них. Життя йде непомітно, день заі днем серед праці та буднів і ма ло хто ма-є спромогу піддати їх аналізі й витягнути з них внес ки. Аналіза й синтеза — завдан ня письменників чи дослідни ків. Рядова людина на них не’ находить часу й спроможносте. Хочу на сторінках нашого ча сопису кинути ряд нарисів, на че б фотограф-ій людей і на їх ніх прикладах перевести аналі зу цього питання. Але ж в оцій, першій і вступній статті я по ставила б першу тезу: так, аме риканізуватися! Хочемо ми цьо го чи ні-, ми це зробимо. Кра ще ж нам це зробити свідомої й критично, витискаючи на формі нового життя^знак і на даючи йому подекуди зміст свого. Щоб 'було як оце житло' моїх знайомих: зверху звичай ний американський ,,гавз”. А- леж у середині його перебуду вали, устаткували й оздобили, на наш, типовий український лад і стиль. Там ви відпочива єте і забуваєте про ностальгію й пустку чужини. Хотілося б щоб і нутро ваших знайомих було як цей дім: щоб зберегла свою культуру, приспособивши її до чужого фунту та витво ривши свій досконалий амери кансько - український стиль. І, щоб у цьому -стилі зросла й мо лодь, оце друге поколінняі, на ражене на значно глибше йдучу американізацію. Бо вони або не. памята.ють батьківщини, або й ніколи її не бачили. Вони ста новлять другу проблему, щ о правда тісно повязану з пер шою. І для них самі батьки ін коли неспроможні найти спосо бу життя, як яскраво бачимо* на дітях старих емігрантів. Во ни залишили їх зовсім впливові школи, так наче б кинули їх на прудкі хвилі річки і вона -по несла їх зі своїм бігом. Зясовую собі, що наміченеї завдання, дуже широке і що не- од-не я помину, що варто б зга дати. Та життяі багате й змін- ливе і невичерпне. ПРИСИЛАЙТЕ ПЕРЕДПЛАТУ!
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
