Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
На 31 Конвенції Національної Ради Жінок Америки в жовтні 1952 року, в Ню Йорку. Сидять зліва: Олена Ф. Д. Лотоцька, голова СУА, Шарлота Лейден, нововибрана голова НРЖА, Олена Г. Еванс, б. голова, тепер почесна голова НРЖА. Стоять зліва: Ф. С. Pay, перша містоголова, Лу- елла С. Лаудін, реф. звязків НРЖА, Іванна П. Бенцаль, реф. звязків СУА. кли в дома. Оцей громадянин лаяв мене за намову до амери канізації і лаяв Америку за все, ну таки за все — хлібом чи -бу ряками починаючи-, а браком колеса на хаті і гнізд 'пташиних під стріхою (і яка воїна, мов ляв* тут стріха!) кінчаючи. Ав торці, мовляв в Америці легко живеться і хотіла б, щоб усім, як і їй, смакував мякий, недопе чений американський хліб. І ба гато дечого, менше чи -більше лайливого він написав під-моєю адресою. Но, добре, сказала я собі, ця людина- хотіла б, щоб усе було тут, на цій землі, до чого дома привикла. Коли чого-сь немаїє — лає оцю країну. І запитала я себе, чи ця людина не .підпаде американізації, що її так лає і чи згодом і вона не тільки не погодиться з багатьома обста винами, але й не найде бага то доброго, гарного й корис ного в оцьому тут, американ ському? Отож, спостерігаючи наших людей тут, особливо в; Дітройті, де обставини -є може дещо інші як в інших містах (хоч можливе, що всюди вони зводяться! до того самото: о- іцадність, власний дім і авто)— я натрапляю на різних -цікавих людей. І кортить мене іпи-сати про ни-х. Основне 'питання — америка нізуватися чи ні, яі відповіла б так: чи ми хочемо чи ні, ми а- мериканізуемось! Це зовсім нормальний, природний процес, відомий усім .природничим на укам. Коли ви пересадите ро слину з одного місця на друге, коли ви перевезете тварину з одної країни в другу, — вона або привикне, чи як кажемо за- акліматизується, або з-гине. Продовж віків на земній кулі гинули й вигинули твари ни й рослини, що не достосу- валися до змінених умовин по- чви чи клімату. Перетривали ті, що достосува-лися' до них. Не значить, що вони хотіли або ні, тільки що змогли або ні. Те •саме й з нами і кожною емігра цією. Ми мусимо достосовува- тися до землі, людей і обста вин. Ми робимо це з дня на день, з міну ти на мінуту — хо чемо ми цього, чи ні. Дехто й не помічає цього процесу в се бе. Та коли дивитися з боку, то він дуже яскраво позначу- єтьсяі. І що більше така- люди на лає новий світ і його обста вини, то яскравіше поз-начуєть- ся на ній вплив нового життя, може на основі контрасту. Так отже: чи американізува тися чи ні, я відповіла б: так. Чи хочемо цього чи ні, воно ді ється і станеться. З нами — на- скілько можливе й треба для збереження нашого життя, а з нашими дітьми — й поготів. Між одною й другою америка нізацією треба поставити го стру чертку й обговорити їх обі. В одній і другій найти й ви тичити те, що корисне, -необхід не, чи добре та зазначити й мо же напятнувати те, що зле. Я поставила б собі за мету моїх статтей вишукати оці моменти. Не тому, що їх інші не поміча ють, а тому, що вони, найча стіше, не думають про них. Життя йде непомітно, день заі днем серед праці та буднів і ма ло хто ма-є спромогу піддати їх аналізі й витягнути з них внес ки. Аналіза й синтеза — завдан ня письменників чи дослідни ків. Рядова людина на них не’ находить часу й спроможносте. Хочу на сторінках нашого ча сопису кинути ряд нарисів, на че б фотограф-ій людей і на їх ніх прикладах перевести аналі зу цього питання. Але ж в оцій, першій і вступній статті я по ставила б першу тезу: так, аме риканізуватися! Хочемо ми цьо го чи ні-, ми це зробимо. Кра ще ж нам це зробити свідомої й критично, витискаючи на формі нового життя^знак і на даючи йому подекуди зміст свого. Щоб 'було як оце житло' моїх знайомих: зверху звичай ний американський ,,гавз”. А- леж у середині його перебуду вали, устаткували й оздобили, на наш, типовий український лад і стиль. Там ви відпочива єте і забуваєте про ностальгію й пустку чужини. Хотілося б щоб і нутро ваших знайомих було як цей дім: щоб зберегла свою культуру, приспособивши її до чужого фунту та витво ривши свій досконалий амери кансько - український стиль. І, щоб у цьому -стилі зросла й мо лодь, оце друге поколінняі, на ражене на значно глибше йдучу американізацію. Бо вони або не. памята.ють батьківщини, або й ніколи її не бачили. Вони ста новлять другу проблему, щ о правда тісно повязану з пер шою. І для них самі батьки ін коли неспроможні найти спосо бу життя, як яскраво бачимо* на дітях старих емігрантів. Во ни залишили їх зовсім впливові школи, так наче б кинули їх на прудкі хвилі річки і вона -по несла їх зі своїм бігом. Зясовую собі, що наміченеї завдання, дуже широке і що не- од-не я помину, що варто б зга дати. Та життяі багате й змін- ливе і невичерпне. ПРИСИЛАЙТЕ ПЕРЕДПЛАТУ!
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
