Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28
ГАННУСЯ ВСЬОГО БОЇТЬСЯ Ах, як Ганнуся всього боїться! Аж дивно. В темній кімнаті не посидить а на дворі увечорі все їй щось при виджується. Кожен кущик то або я- кийсь звір, або розбійник. А що то було з нею клопоту, як ми їхали сюди, до Америки! Вона на крок не відсту пала від мами. Насамперед зовсім не схотіла їхати кораблем. Плакала: — Ой, мамо, я не поїду! Така страш на вода, така велика. О, ми попадаємо в цю воду а там така здоровенна риба з’їсть нас! Ні, ой ні! Прошу, мамо, ли шіть мене тут — я не поїду! Насилу татко занесли її на корабель. А що було на кораблі! — Ах, як колише корабель! Ого, вже йде під воду. Мамо, тату, я бо юся! Тримайте мене! А мамі так соромно, що її доня така боягузка. Другі діти граються, бігають собі по помості корабля, спостеріга ють риби у воді, птахи-меви, морські хвилі, а Ганнуся тільки плаче і трима ється маминої сукні. А одного разу то зарядили такий пробний алярм. Так нас вчили, щоб ми всі знали, що маємо робити і як ря туватися на випадок, якщо б була бу ря і корабель потопав. От, казали нам всім одягтися в такі грубі кацабайки і давали такі рятункові обручі. А як сирена затрубіла, то всі мали виходити на поміст корабля і слухати приказів капітана. Отож всі спокійно послухали і старі і діти. Одна тільки Ганнуся, як не наробить ропоту та плачу. Бо їй лише — подай Господи щось такого! — А що, мамо? А не казала я, що ми втопимося? Ого, вже по нас! О! як високо б’ють хвилі! Ось вода зали ває корабель! Ой, мамо! Аж тут де не взявся біля Ганнусі ку черявий, білявий хлопчик, Зенко. Він зразу став забавляти Ганнусю і жар тувати: — Ганнусю, а чого ти плачеш, чого боїшся? Ось дивися! Бачиш оцей чо вен, що привязаний до корабля? Я за раз вискочу на нього, спущу його на воду і як лише корабель буде пото пати, посаджу тебе там. І повезу. Ганнуся слухає, дивиться одним оч ком з-поза пальчиків на Зенка і трохи заспокоюється. — І що? — питає. — І ти повезеш мене? — Повезу, і ще й як! Я буду веслу вати, а ти будеш сидіти. — А риба? А велика риба? — Овва! А я велику рибу веслом по голові! А я її револьвером застрі лю: — Паф! — Паф! Тай Зенко добув свій малий револь вер. Ганнуся обтерла сльози: (Звірятко, що живе лише в Австралії) Це невеличкий звір, оттакий як ко тик. Зразу, як глянеш на нього — ко тик! Сіренький, по спинці шерсть тем ніша, вушка гостренькі, хвостик пух натий. А вже як добре придивитись — о ні, не котик! Хвостик більш пухна тий, як у білочки, тільки тримає він його так як котик, рівно. Мордочка гостренька, як у лисички. Лапки... От лапки в опосума зовсім незвичайні, так ніби руки — один палець відділе ний від інших, так як великий палець — І що, Зенку? І куди ми поїдемо? — О, я тебе повезу до такого краю, де ростуть самі помаранчі, банани, фі ги, де росте чеколяда, цукорки, вино град... — Ха, ха, ха! — засміялася Ганнуся, тай цілком забула боятися. І вони обоє стали гратися, бігати по помості ко рабля, бо тимчасом вже було по а- лярмі. А тепер Зенко і Ганнуся ходять до школи. Зенко все вступає по Ганнусю, бо йому подорозі. Часом Ганнуся каже: — Зенку, а я ще трошки боюся. — А чого ж ти ще трошки боїшся? — От, боюся відьми, опира, Баби- Яґи. Ну, і часом вовка. — Та йди! Опирів зовсім на світі немає. Відьма робить масло тоді, як сонце світить і дощ падає. А Баба-Яґа то вже цілком померла. — Ну, а вовк? — Гей, вовка застрілив поліцай. От і все. Є й чого боятися! Овва! Тобі тільки одного треба трошки боятися, Г аннусю. — А чого, чого, Зенку? — Треба боятися, щоби тебе авто не переїхало. на руці. Через те він, коли лазить по деревах, то за гілки хапається своїми лапками, як руками. А як щось візьме в лапки, то тримає зовсім так, як дітки руками. Кругом очей у нього темна шерсть. Виглядає так, ніби звірятко в окулярах. Опосум майже не боїться людини. Живе близько хат, на деревах, у дуплі. Заходить у хату, бере з рук, коли йо му що дають. Та взяти в руки — не дається. Дуже любить солодке, осо бливо мармеляду. Як занюхає, що десь ото стоїть мармеляда — долізе, все поперекидає, а мармеляду достане і чисто виїсть! Коли ми жили в таборі (приїхавши до Австралії), там серед бараків на дереві у дуплі жили опосуми, ціла ро дина — тато, мама і дітки. От ми бу вало намажемо хліба мармелядою, по розкладаємо на гілках, а опосуми бе руть і їдять. А опосум-тато брав хліб у нас із рук. Мякуш повиїдають, а шкоринки покидають на землю. Там же в таборі, в одному бараку ми сходились на співанки, сходини. А в тому бараку, в кутку за пічкою жив опосум. Як тільки ми зайдемо в барак, то опосум вилазить із свого кутка, сі дає на бантині і чекає, що ми будемо робити. Коли ми співаємо, то він слу хає. Наставляє то одне, то друге вуш ко. Мабуть подобались йому україн ські пісні... А коли ми балакаємо, то його це не цікавить, він і піде собі в свій куток. А одного разу в ночі такого сміху і втіхи було! Усі сплять. Коли це ма лий Мирось як не закричить: — Ой-ой! До мене під ковдру звір якийсь заліз! Усі схопились, засвітили світло, заглядають до Мирося під ков дру, а там — опосум! Згорнувся клу бочком і спить собі. Ну, ми його й не зачіпали, так і лишили. Мирось дуже тішився, що з ним опосум спав і по тім ще довго всім оповідав про те. Опосум дуже корисне звірятко. Він ловить і вбиває гадюк. Де опосум жи ве, туди вже гадюка не полізе. Вдень він спить здебільшого,, а в ночі хо дить, полює. Так, як котик. Опосума не вільно вбивати. За це в Австралії дуже карають. Але його ніхто й не збирається нищити. Всі зна ють, що він вбиває гадюк, що він ні кому ніякої шкоди не робить та й його всі люблять. Г. Л і с ь к а Дощик сіється рясненький І холодний і дрібненький. По калюжах не ходити! Ніжки можна промочити. О. Галабуська Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28 
