Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
14 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2016 Сині волошки св.п. Ніні Булавицькій у першу річницю смерти (1921 – 2015) Останні дні перед закінченням війни 1945 року нас у дорозі на Захід загнала доля до маленького села Лакен (Lacken) – на горбочку в Баварії, недалеко австрійської границі. Туди, нас запевняли, большевики не прийдуть, це буде американська зона... Їхали ми малим возом та з маленьким коником, яким керувати, тобто бути фірманом, зголосився на наше щастя в Братіславі п. Чучман, який зауважив, що у нашого татка це не виходило... А він мав де покласти свої валізки. Професія – медицина і фірманство у нашого татка не згармонізували! Наша родина: тато, мама, сестра Леся і я дістали кімнатку у «бауера», де ми чекали закінчення війни. Виявилося, що в Лакені було багато таких, як ми – українців з різних кутків України. Почалися знайомства і не бракувало розповідей втікачів з «червоного раю». Там ми познайомилися з родиною Корчинських, родиною Булавицьких, проф. Димиденком та з багатьма іншими утікачами... Одного дня, вже після закінчення війни, прийшли до нас делікатна дрібна Ніна і високий, стрункий Олекса – молода вродлива пара. Це були Булавицькі з проханням: чи сестра Леся і я хотіли би бути хресними мамами їхнього малого синочка. Ми зі зворушенням, очевидно, згодилися. Леся була хресна мама з хресним батьком інж. Михайлом Корчинським а я з проф. Димиденком. Прізвища священика не пригадую. Ніна нам розказувала, що німці хотіли забрати її з Києва на працю до Німеччини, але знайомий лікар їй написав довідку, що вона «нездібна до праці». Пізніше в Києві одру- жилася з Олексою. По дорозі на Захід їх обікрали до нитки партизани. Тільки свідоцтво шлюбу збереглося, бо було сховане під підошвою їі черевика. По дорозі в Чехосло- ваччині їм народився син Василь. По закінченні війни ми побачили, що з недалекої совєтської зони наскакували несподівано «гості» та викрадали біженців. Це нас всіх спонукало відразу спакуватися та тікати подальше від границі. Роз’їхалися, хто куди. З Булавицькими пізніше знайшлися кореспонденційно, ми жили в двох різних таборах DP в американській зоні. Там на- родився їм син Андрій. Кожний з нас мав клопоти, як і куди далі, та повн страху: щоб з табору не виве- зли до «раю». В таборі ми дові- далися, що Оле- кса – визначний мистець-маляр, він про те ніколи нам не згадував. Через кіль- ка років родина Булавицьких по- їхала до Амери- ки та проживала в Міннеаполісі, ми опинилися в Канаді. Нав’язалися знову кон- такти. Різдвяні побажання з родинними ін- формаціями. Ніна ніколи не забувала моїх іменин. «Маю кілька Оксан», – сміялася. На свята Різдва та Великодня діставала я від неї часто ориґінальні, нею мальовані карточки. Чудові мотиви в народному стилю, але такі інакші, такі цікаві! Пізніше , вже після смерти Ніни, мені її син Андрій розповідав, що Олекса, побачивши ці «міні-чуда», порадив Ніні не висилати ориґінали. Робити з них свою колекцію, а висилати копії. Вийшов великий альбом! Секретний талант Ніни був у тіні відомого Олекси. Ніна ніколи не виходила зі своїми скарбами публічно. А все ж, одна її карточка опинилася на обгортці журналу «Українка в світі», (1/2006) без її відома і згоди, це була для неї приємна несподіванка. Часом і слова в ії карточках йшли до риму та ритму! «Нас снігом замело по вуха, Мороз закаламутив скло... Об землю лихом, завірюхо, Хай буде радісним Різдво!» Н.Б. Одного разу я вибиралася на конвенцію General Federation of Women’s Clubs – GFWC, всеамериканської жіночої організації в Сейнт Пол. Ніна мене запросила до себе загостити на кілька днів перед і після з'їзду. Я з радістю скористалася запрошенням. Симпатична не- велика хата з трьох поверхів була їхньою ре- зиденцією від 1958 року. Дільниця називалася «International або Whittier Neighborhood” . Ніна з гордістю показувала ательє Олекси, яке зай- мало цілий третій поверх, але своїми творами Ніна Булавицька
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
