Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
14 WWW.UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЖОВТЕНЬ 2016 Сині волошки св.п. Ніні Булавицькій у першу річницю смерти (1921 – 2015) Останні дні перед закінченням війни 1945 року нас у дорозі на Захід загнала доля до маленького села Лакен (Lacken) – на горбочку в Баварії, недалеко австрійської границі. Туди, нас запевняли, большевики не прийдуть, це буде американська зона... Їхали ми малим возом та з маленьким коником, яким керувати, тобто бути фірманом, зголосився на наше щастя в Братіславі п. Чучман, який зауважив, що у нашого татка це не виходило... А він мав де покласти свої валізки. Професія – медицина і фірманство у нашого татка не згармонізували! Наша родина: тато, мама, сестра Леся і я дістали кімнатку у «бауера», де ми чекали закінчення війни. Виявилося, що в Лакені було багато таких, як ми – українців з різних кутків України. Почалися знайомства і не бракувало розповідей втікачів з «червоного раю». Там ми познайомилися з родиною Корчинських, родиною Булавицьких, проф. Димиденком та з багатьма іншими утікачами... Одного дня, вже після закінчення війни, прийшли до нас делікатна дрібна Ніна і високий, стрункий Олекса – молода вродлива пара. Це були Булавицькі з проханням: чи сестра Леся і я хотіли би бути хресними мамами їхнього малого синочка. Ми зі зворушенням, очевидно, згодилися. Леся була хресна мама з хресним батьком інж. Михайлом Корчинським а я з проф. Димиденком. Прізвища священика не пригадую. Ніна нам розказувала, що німці хотіли забрати її з Києва на працю до Німеччини, але знайомий лікар їй написав довідку, що вона «нездібна до праці». Пізніше в Києві одру- жилася з Олексою. По дорозі на Захід їх обікрали до нитки партизани. Тільки свідоцтво шлюбу збереглося, бо було сховане під підошвою їі черевика. По дорозі в Чехосло- ваччині їм народився син Василь. По закінченні війни ми побачили, що з недалекої совєтської зони наскакували несподівано «гості» та викрадали біженців. Це нас всіх спонукало відразу спакуватися та тікати подальше від границі. Роз’їхалися, хто куди. З Булавицькими пізніше знайшлися кореспонденційно, ми жили в двох різних таборах DP в американській зоні. Там на- родився їм син Андрій. Кожний з нас мав клопоти, як і куди далі, та повн страху: щоб з табору не виве- зли до «раю». В таборі ми дові- далися, що Оле- кса – визначний мистець-маляр, він про те ніколи нам не згадував. Через кіль- ка років родина Булавицьких по- їхала до Амери- ки та проживала в Міннеаполісі, ми опинилися в Канаді. Нав’язалися знову кон- такти. Різдвяні побажання з родинними ін- формаціями. Ніна ніколи не забувала моїх іменин. «Маю кілька Оксан», – сміялася. На свята Різдва та Великодня діставала я від неї часто ориґінальні, нею мальовані карточки. Чудові мотиви в народному стилю, але такі інакші, такі цікаві! Пізніше , вже після смерти Ніни, мені її син Андрій розповідав, що Олекса, побачивши ці «міні-чуда», порадив Ніні не висилати ориґінали. Робити з них свою колекцію, а висилати копії. Вийшов великий альбом! Секретний талант Ніни був у тіні відомого Олекси. Ніна ніколи не виходила зі своїми скарбами публічно. А все ж, одна її карточка опинилася на обгортці журналу «Українка в світі», (1/2006) без її відома і згоди, це була для неї приємна несподіванка. Часом і слова в ії карточках йшли до риму та ритму! «Нас снігом замело по вуха, Мороз закаламутив скло... Об землю лихом, завірюхо, Хай буде радісним Різдво!» Н.Б. Одного разу я вибиралася на конвенцію General Federation of Women’s Clubs – GFWC, всеамериканської жіночої організації в Сейнт Пол. Ніна мене запросила до себе загостити на кілька днів перед і після з'їзду. Я з радістю скористалася запрошенням. Симпатична не- велика хата з трьох поверхів була їхньою ре- зиденцією від 1958 року. Дільниця називалася «International або Whittier Neighborhood” . Ніна з гордістю показувала ательє Олекси, яке зай- мало цілий третій поверх, але своїми творами Ніна Булавицька
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
