Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
34 WWW. UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, БЕРЕЗЕНЬ 2013 Маленька Оленка знову боязко оглянулася на вікно. За вікном було темно - темно, навіть місяць не світив. Чи не зійшов ще, чи за хмаринку захо вався? Бабуся не переставала поратися біля печі – завтра Великдень, а на свята ще сьогодні обіцяли приїхати з заробітків із далекої Італії Оленчині мама і тато. Ось тому - то так часто вона заглядає у вікно. Оченята злипаються, бабуся спати посилає. Але як тут можна собі дозволити заснути, коли маму й тата не бачила ще з минулого року?! За вікном посвітлішало і Оленка підбігла до нього, ткнула носика до запотілої шибки, але так нічого й не побачила. Раптом почувся стогін бабусі, що намагалася добратися до застеленого ліжником ліж - ка, тримаючи руку на грудях. Оленка підбігла до бабусі, якраз вчасно, і маленькими дитячи - ми ручками допомогла їй пр илягти. – Бабусенько, що з вами?! Зараз вам водички принесу, – метнулася до відра за кухлем води, але бабуся, глухо застогнавши, закрила очі і не відповідала ні на поцілунки внучки, ні на спробу підняти її так,щоб можна було напоїти хоча ковткомводи. Ол енка пам ‛ ятала, що доктор, коли приходив до бабусі останнього разу, строго забо - ронив їй довго працювати і радив викликати негайнодочку з чужини, бо серце бабусі потре - бує лікування, а п ‛ ятирічна Оленка – догляду. А Оленці доктор написав номер телефону, н а який вона повинна зателефонувати, якщо бабусі стане погано. Доктор був добрим, але не знав того, що Оленка вміє відповідати, як хтось задзвонить, а ось набирати цифри не знає, – бабуся не дозволяла їй, щоб телефон не зіпсувався. Але дорогу до лікарні Ол енка знає, то зараз побіжить і приведе доктора. Ух - х! – дмухнув прохолодний нічний вітер, вриваючись крізь відкриті двері до теплої хати. Оленка, зіщулившись, вибігла на дорогу. Пробігла декілька кроків, а тоді згадала, що через ліс до села веде стежка, я кою вони з бабусею завжди ходили, щоб скоротити дорогу з їх хутора до села. Але у лісі темно і страшно! А ще дорога веде попри цвинтар! Бр - р - р! Як страшно!Ноги самі відірвалися від землі і зісльозами, що котилися градомпо личку, Олен - ка вбігла назад до хати. Бабуся не рухалася і вже навіть не стогнала. Оленка тільки на хвильку зупинилася біля неї, хутко витерла сльози, стала на коліна перед образами з молитвою. По молитві вхо - пила ліхтарика і вже за мить була на стежині. Серденько стукало, рвалося з грудей поране - ною пташкою з сільця, але ноженята самі бігли гірським плаєм, освітленим променем ліхтарика. А ось і широка галявина, на якій совсім недавно вони з бабусею збирали перші квіти весни – проліски. А там, за поляною, стежечка приведе до кладки че рез потічок, що день і ніч шумить пінистими водоспадами. Як перейти кладку і видертися на гору, можна буде побачитисело з церквою на горбочку, а недалеко від неї, через три вулички, і лікарню. Жарівка в ліхтарику почала блимати, а коли Оленка знову ввійш ла в ліс, пробігши по - ляну, зовсім згасла. Ото напасть! А тут ще й місяць сховав своє личко за хмару. Спи ни лася на мить і вже поволі, видивляючись між деревами та кущами ледве помітну стежку, про дов - жила свою подорож. Намагалася не дивитись в лісову гущ авину, з якої чулися то шелест, то тупіт, або блимали вогники очей якихось звірят. Йшла, весь час шепочучи молитву:
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
