Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 201 3 WWW. UNWLA.ORG 5 Заради прийдешніх поколінь ми повинні з берігати і шанувати рідну мову, як це робили наші славні предки . час ні та майбутні по л оління народу в одно велике, історично живе ціле. Коли зникає народна мова, народу нема біль ше! Поки жива мова в устах на роду, до того часу живий і на - род. І нема насильства нес терп нішого, як те, що хоче відірвати в народу спадщину, створе - ну нез числен ни ми поколіннями його віджи - лих предків. Відберіть від народу все – і він все зможе повернути, але в ід беріть мову, і він н іколи більше не відтворить її. Н ову батьків щину навіть може створити народ, але мови ніко ли: вимерла мова в ус - тах народу – вимер і народ... Староукраїнські традиції ввійшли в плоть і кров на ш их звичаїв, і тепер ми собі не уяв - ляємо Різдва без куті. Кутя – це символ урожаю. Великодня – без писанки, яка є сим волом наро - дження весняного сонця. Спільність мови, звичаїв, традицій зав жди була тими вуз - ликами, які зв ’ язували наш на - род. Ми, укра їнці – нація дуже стара, і свою духовну куль туру наші пращури почали тво ри ти далеко до хрис тиянського періоду в Україні. Разом з христи янством Візантія принесла нам свою куль - туру, але саме свою культуру, а не куль туру взагалі. У нас, в Україні була вже своя національна культура, і Воло - димир Великий додав тільки християнську культуру до рідної, батьківської. Не випадково в Україні існує повір ’ я, що духи всіх дітей, живих і мертвих, за бутих і без вісті пропалих на Святий Вечір злітаються до своїх матерів на таємну вечерю і ніякі від - далі, кордони, кам ’ яні мури і залізні брами цьому перешкодити не можуть. Звичаї , а також мова – це ті найміцніші елементи, що об ’ єднують окремих людей в оди н народ, в одну націю. У всіх народів світу існує повір ’ я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається люд ь ми і Богом. Він блукає по світі, як блуд - ний син, і ніде не може знайти собі притулку, бо він загублений для свого на роду. Далі хочу процит увати Бог дана Лепко - го. « Лежав при відчиненім вікні і зорі заглядали йому в душу. Пригадав собі, як колись дитиною питався у мами, що це таке зорі? А мати казала йому: «Зорі – це душі добрих помер ших людей. Як така душа стане перед Господом Богом біла і ясна, як сніг, то Пан Бог пи та ється її: – Яке маєш бажання? – Ніякого, – відповідає ду ша, – лиш ту - жу за своїми. – За своїми? – За тими, що залиши лися на світі. І погладить Бог душу по схиленій голові і скаже: – Дам тобі свічку таку ясну, що тисячі літ світить. Як настане вечір погідний, то вий - деш з нею на небо і будеш ди - витись вдолину, до своїх. Вона тобі всю дорогу від неба аж до землі освітить. І виходять душі з і своїми свічками і дивляться на нас. Бачуть усе. І як ми за вече рею сидимо, і як балак аємо з собою, як хрес тиками уставки до сорочок вишиваємо і як читаємо гарні книжки. І коли ми в мирі і гаразді говоримо з собою, коли ми доб - p им словом згадуємо про них, то вони тішаться, і свічки дрижать в їх руках. А як ми не по - правді живемо на Божому світі і коли забули про них, то свічки виліта - ють їм з рук. О, бачиш, як поле - тіла одна, і друга, і третя, о!.. Лежав при відчиненім вік - ні і зорі заг ля дали йому в душу.» Дорогі українці! Живімо, творімо, зба га чуймо нашу мову, звичаї, традиції, щоб ті зорі тішились нами тисячі років. Лариса Козак, членка 62 - го Відділу СУА. Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова. Ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, і розум, і досвід, і почування. Панас Мирний. Мова росте елементарно, разом з душею на ро ду. Іван Франко. Мова – далеко не тільки засіб спілкування, тобто передачі вже готових думок. Куди серйоз ніша її місія – бути способом народження тих думок: коли “ нема мови ” , людині просто - напросто “ нема чим думати ”. Оксана Забужко.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
