Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 201 3 WWW. UNWLA.ORG 5 Заради прийдешніх поколінь ми повинні з берігати і шанувати рідну мову, як це робили наші славні предки . час ні та майбутні по л оління народу в одно велике, історично живе ціле. Коли зникає народна мова, народу нема біль ше! Поки жива мова в устах на роду, до того часу живий і на - род. І нема насильства нес терп нішого, як те, що хоче відірвати в народу спадщину, створе - ну нез числен ни ми поколіннями його віджи - лих предків. Відберіть від народу все – і він все зможе повернути, але в ід беріть мову, і він н іколи більше не відтворить її. Н ову батьків щину навіть може створити народ, але мови ніко ли: вимерла мова в ус - тах народу – вимер і народ... Староукраїнські традиції ввійшли в плоть і кров на ш их звичаїв, і тепер ми собі не уяв - ляємо Різдва без куті. Кутя – це символ урожаю. Великодня – без писанки, яка є сим волом наро - дження весняного сонця. Спільність мови, звичаїв, традицій зав жди була тими вуз - ликами, які зв ’ язували наш на - род. Ми, укра їнці – нація дуже стара, і свою духовну куль туру наші пращури почали тво ри ти далеко до хрис тиянського періоду в Україні. Разом з христи янством Візантія принесла нам свою куль - туру, але саме свою культуру, а не куль туру взагалі. У нас, в Україні була вже своя національна культура, і Воло - димир Великий додав тільки християнську культуру до рідної, батьківської. Не випадково в Україні існує повір ’ я, що духи всіх дітей, живих і мертвих, за бутих і без вісті пропалих на Святий Вечір злітаються до своїх матерів на таємну вечерю і ніякі від - далі, кордони, кам ’ яні мури і залізні брами цьому перешкодити не можуть. Звичаї , а також мова – це ті найміцніші елементи, що об ’ єднують окремих людей в оди н народ, в одну націю. У всіх народів світу існує повір ’ я, що той, хто забув звичаї своїх батьків, карається люд ь ми і Богом. Він блукає по світі, як блуд - ний син, і ніде не може знайти собі притулку, бо він загублений для свого на роду. Далі хочу процит увати Бог дана Лепко - го. « Лежав при відчиненім вікні і зорі заглядали йому в душу. Пригадав собі, як колись дитиною питався у мами, що це таке зорі? А мати казала йому: «Зорі – це душі добрих помер ших людей. Як така душа стане перед Господом Богом біла і ясна, як сніг, то Пан Бог пи та ється її: – Яке маєш бажання? – Ніякого, – відповідає ду ша, – лиш ту - жу за своїми. – За своїми? – За тими, що залиши лися на світі. І погладить Бог душу по схиленій голові і скаже: – Дам тобі свічку таку ясну, що тисячі літ світить. Як настане вечір погідний, то вий - деш з нею на небо і будеш ди - витись вдолину, до своїх. Вона тобі всю дорогу від неба аж до землі освітить. І виходять душі з і своїми свічками і дивляться на нас. Бачуть усе. І як ми за вече рею сидимо, і як балак аємо з собою, як хрес тиками уставки до сорочок вишиваємо і як читаємо гарні книжки. І коли ми в мирі і гаразді говоримо з собою, коли ми доб - p им словом згадуємо про них, то вони тішаться, і свічки дрижать в їх руках. А як ми не по - правді живемо на Божому світі і коли забули про них, то свічки виліта - ють їм з рук. О, бачиш, як поле - тіла одна, і друга, і третя, о!.. Лежав при відчиненім вік - ні і зорі заг ля дали йому в душу.» Дорогі українці! Живімо, творімо, зба га чуймо нашу мову, звичаї, традиції, щоб ті зорі тішились нами тисячі років. Лариса Козак, членка 62 - го Відділу СУА. Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова. Ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, і розум, і досвід, і почування. Панас Мирний. Мова росте елементарно, разом з душею на ро ду. Іван Франко. Мова – далеко не тільки засіб спілкування, тобто передачі вже готових думок. Куди серйоз ніша її місія – бути способом народження тих думок: коли “ нема мови ” , людині просто - напросто “ нема чим думати ”. Оксана Забужко.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
