Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2013 WWW. UNWLA.ORG 35 Юрчик посадив вивірку на рукав кожуха і простяг - нув йому хліб. Занюхавши смачний запах хліба, виірченя перебороло страх і почало їсти. Наївшись, воно заповзло в широкий рукав кожуха. Там було тепло, як у дуплі. А Юрко вже прямував до другої вивірки з протягненим в руці кавальчиком хліба. Вона сміливо потягнулася за їжею. Наївшись, і собі залізла в рукав - дупло до братика. Тільки два хвостики стирчали з рукава. Юрко запитливо поди - вив с я на батька. – Та візьмемо їх додому, те маленьке підлікуємо і випустимо їх в наш сад. Там в старій грушці є дупло, то й буде для них домівкою. Бачиш, вони без матері, ще маленькі, можуть пропасти в лісі. В просторій гуцульській хаті Юрчик заніс своїх гостей до своєї кімнати і витряс їх з рукава на вкрите барвистим ліжником ліжко. І знову зацокали зі страху маленькі вивірки, намагаючись заховатись знову у рукав - дупло – на них позирав якийсь рудий великий звір, що розлігся на ліжнику. – Та не бійтеся, м аленькі, – заспокоював звірят Юрко. То наш котяра Мурлін. Він на старість став такий лінивий, що вже і мишей не ловить. Кіт надув вуса і повернувся до них спиною. За декілька днів вивірчата поправилися і пере - селилися з Юрчикової кімнати в дупло грушки, що росла якраз біля вікна, на підвіконні якого на них зав - жди чекала смачна іжа: горішки, соняшникове насіння і такий запашний хлібчик. Ранками вивірки відпрова - джу вали, стрибаючи парканом, до школи Юрка, аж поки він не виходив з подвір ’ я, бігали садком нав ви - передки з песиком Бровком, не забували відвідати коня Лиська, тільки кіт Мурлін цілковито іґнорував нових мешканців оселі, бурмочучи собі час від часу під вуса: «Мур - мур, мур - мур». Одного сонячного ранку вивірчата пробудилися від так знайомого і очікува ного цокан ня, що донеслося з глибини саду. – Мамо!!! – заверещали маленькі і застрибали деревами назустріч матінці, що все - таки віднайшла своїх діток. В ту страшну завірюху маму занесло на відірваній гілці через ріку Черемош на другий берег. Поки вона шука ла моста, щоб перебратися на свій бік ріки, пройшов час. Побачивши поваленого дуба – свою домівку, заплакала, голосно кличучи діточок. Так з дня на день ходила лісами, шукаючи їх. Нарешті зустріла знайому сороку - білобоку, що знала всі лісові новини, бо всю ди пхала свого носа, чи то, перепрошую, дзьоба. Білобока і розповіла мамі, де бачила її дитинчат. На с тупного дня Юрко даремно чекав на своїх маленьких друзів біля вікна. На під ві - кон ні на нього чекав подарунок в знак подяки – три грона червоної калини. К іт Мурлін, який, як завжди, все бачив одним оком, вдаючи, що спить, потерся головою до Юркової руки, хотів про все розповісти, але лиш сумно замурликав. Йому теж було прикро від розлуки з вивірками. Святослав Левицький.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
