Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2013 WWW. UNWLA.ORG 35 Юрчик посадив вивірку на рукав кожуха і простяг - нув йому хліб. Занюхавши смачний запах хліба, виірченя перебороло страх і почало їсти. Наївшись, воно заповзло в широкий рукав кожуха. Там було тепло, як у дуплі. А Юрко вже прямував до другої вивірки з протягненим в руці кавальчиком хліба. Вона сміливо потягнулася за їжею. Наївшись, і собі залізла в рукав - дупло до братика. Тільки два хвостики стирчали з рукава. Юрко запитливо поди - вив с я на батька. – Та візьмемо їх додому, те маленьке підлікуємо і випустимо їх в наш сад. Там в старій грушці є дупло, то й буде для них домівкою. Бачиш, вони без матері, ще маленькі, можуть пропасти в лісі. В просторій гуцульській хаті Юрчик заніс своїх гостей до своєї кімнати і витряс їх з рукава на вкрите барвистим ліжником ліжко. І знову зацокали зі страху маленькі вивірки, намагаючись заховатись знову у рукав - дупло – на них позирав якийсь рудий великий звір, що розлігся на ліжнику. – Та не бійтеся, м аленькі, – заспокоював звірят Юрко. То наш котяра Мурлін. Він на старість став такий лінивий, що вже і мишей не ловить. Кіт надув вуса і повернувся до них спиною. За декілька днів вивірчата поправилися і пере - селилися з Юрчикової кімнати в дупло грушки, що росла якраз біля вікна, на підвіконні якого на них зав - жди чекала смачна іжа: горішки, соняшникове насіння і такий запашний хлібчик. Ранками вивірки відпрова - джу вали, стрибаючи парканом, до школи Юрка, аж поки він не виходив з подвір ’ я, бігали садком нав ви - передки з песиком Бровком, не забували відвідати коня Лиська, тільки кіт Мурлін цілковито іґнорував нових мешканців оселі, бурмочучи собі час від часу під вуса: «Мур - мур, мур - мур». Одного сонячного ранку вивірчата пробудилися від так знайомого і очікува ного цокан ня, що донеслося з глибини саду. – Мамо!!! – заверещали маленькі і застрибали деревами назустріч матінці, що все - таки віднайшла своїх діток. В ту страшну завірюху маму занесло на відірваній гілці через ріку Черемош на другий берег. Поки вона шука ла моста, щоб перебратися на свій бік ріки, пройшов час. Побачивши поваленого дуба – свою домівку, заплакала, голосно кличучи діточок. Так з дня на день ходила лісами, шукаючи їх. Нарешті зустріла знайому сороку - білобоку, що знала всі лісові новини, бо всю ди пхала свого носа, чи то, перепрошую, дзьоба. Білобока і розповіла мамі, де бачила її дитинчат. На с тупного дня Юрко даремно чекав на своїх маленьких друзів біля вікна. На під ві - кон ні на нього чекав подарунок в знак подяки – три грона червоної калини. К іт Мурлін, який, як завжди, все бачив одним оком, вдаючи, що спить, потерся головою до Юркової руки, хотів про все розповісти, але лиш сумно замурликав. Йому теж було прикро від розлуки з вивірками. Святослав Левицький.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
