Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
34 WWW. UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2013 Казка про зимову завірюху і маленьких вивірок Зима того року була морозна з великими кучугурами снігу. Двоє маленьких вивірок разом зі своєю мамою жили в теплому дуплі старого дуба. Мама - вивірка восени зробила великі запаси жолудів, горішків, сушених грибочків, щоб взимку було що їсти. Одного дня на небі ясно світило сонечко і мама - вивірка дозволила малятам трохи пострибати в лісі, а сама побігла шукати в лісі нових кущів глоду, горобини чи калини, або під снігом ягід журавлини. Ці ягоди морозу не бояться і дуже корисні мешканцям лісу. Раптом сонечко сховалося за велику чорну хмару, що швидко гналася по небі. Дере - ва застогнали, замахали гіллям. А вітер дув все сильніше і страшніше. Ось впала стара сме - река, вирвана завірюхою з корінням. Дуб, в якому жили вивірки, теж був стареньким, то лиш жалісно скрипів, а сухі листочки на ньому тремтіли від холоду і страху. Вивірки – братчик і сестричка, притулившись тісно один до одного, слухали, як з гуркотом падали дерева і як завивала завірюха. Вони чекали маму. Раптом і їхній дуб не встояв і з т ихим стогоном впав на снігову кучугуру. Дупло, в якому сиділи маленькі вивірки, опинилося під снігом. Вітру не було чути. Стало тихо і тепло під білою сніговою ковдрою і маленькі вивірки заснули. Прокинувшись вранці наступного дня, вивірчата вибрались з - пі д снігу, осліплені яскравим сонцем. Протерши очі, побачили, як стая сойок і ворон розтягали всі їхні харчові запаси, що вивалилися з дупла. А мами все не було і не було... І їсти хотілося. Всі їхні запаси птиці рознесли лісом, з ялин і смерек вітровій з ірвав всі шишки. Шукаючи їжу, вивірчата, стрибаючи з гілки на гілку, зійшли до підніжжя гори. Тут на невеликій галявині стояла невелика копичка сіна. Зверху на ній лежали дубові гілки з жолудями. Цими гілками косарі накрили копичку, щоб вітер сіно не розно сив. Малі вивірченята були дуже голодні і почали пробиратися глибоким снігом до копички, щоб поживитися смачними жолудями. Раптом в небі з’явився яструб з широко розгорненими крилами і вхопив одне вивірченя. Зацокала - заплакала його сестрич - ка, а на яструба накинулася вороняча зграя. Яструб встиг лише один раз вдарити гострим дзьобом вивірченя по голівці, як змушений був випустити його з кігтів, щоб відбитися від воронячої атаки. На щастя малятко впало якраз на верше - чок копички і з останніх сил зуміло захов атися в сіні. Зграя ворон і яструбів ще довго кружляли у бійці, аж пір’я летіло десь попід хмарами. Вивірка - сестричка, долаючи страх, пробралася до братика. Він був дуже слабеньким після яструбиних кіхтів та дзьоба, то вона зализувала йому рани, гріла свої м тілом. Поранений братчик насилу зміг з’їсти три жолуді, якими нагодувала його сестричка. І знову треба було притаїтися в сіні, бо почулися людські голоси та скрип саней. То власники копички приїхали за сіном. Вивірка - сестричка потягнула братчика, щоб вті ка - ти, але той лише безсило завмер, зі страхом дивлячись на людей. – Тату, дивись, ця вивірка поранена, – промовив малий Юрко. – Так, синку, тому й не втікає. А яке воно худеньке, певно голодне. На, дай йому кусник хліба і потримай на руках, поки я сіно н а віз вкину.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
