Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
34 WWW. UNWLA.ORG “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛЮТИЙ 2013 Казка про зимову завірюху і маленьких вивірок Зима того року була морозна з великими кучугурами снігу. Двоє маленьких вивірок разом зі своєю мамою жили в теплому дуплі старого дуба. Мама - вивірка восени зробила великі запаси жолудів, горішків, сушених грибочків, щоб взимку було що їсти. Одного дня на небі ясно світило сонечко і мама - вивірка дозволила малятам трохи пострибати в лісі, а сама побігла шукати в лісі нових кущів глоду, горобини чи калини, або під снігом ягід журавлини. Ці ягоди морозу не бояться і дуже корисні мешканцям лісу. Раптом сонечко сховалося за велику чорну хмару, що швидко гналася по небі. Дере - ва застогнали, замахали гіллям. А вітер дув все сильніше і страшніше. Ось впала стара сме - река, вирвана завірюхою з корінням. Дуб, в якому жили вивірки, теж був стареньким, то лиш жалісно скрипів, а сухі листочки на ньому тремтіли від холоду і страху. Вивірки – братчик і сестричка, притулившись тісно один до одного, слухали, як з гуркотом падали дерева і як завивала завірюха. Вони чекали маму. Раптом і їхній дуб не встояв і з т ихим стогоном впав на снігову кучугуру. Дупло, в якому сиділи маленькі вивірки, опинилося під снігом. Вітру не було чути. Стало тихо і тепло під білою сніговою ковдрою і маленькі вивірки заснули. Прокинувшись вранці наступного дня, вивірчата вибрались з - пі д снігу, осліплені яскравим сонцем. Протерши очі, побачили, як стая сойок і ворон розтягали всі їхні харчові запаси, що вивалилися з дупла. А мами все не було і не було... І їсти хотілося. Всі їхні запаси птиці рознесли лісом, з ялин і смерек вітровій з ірвав всі шишки. Шукаючи їжу, вивірчата, стрибаючи з гілки на гілку, зійшли до підніжжя гори. Тут на невеликій галявині стояла невелика копичка сіна. Зверху на ній лежали дубові гілки з жолудями. Цими гілками косарі накрили копичку, щоб вітер сіно не розно сив. Малі вивірченята були дуже голодні і почали пробиратися глибоким снігом до копички, щоб поживитися смачними жолудями. Раптом в небі з’явився яструб з широко розгорненими крилами і вхопив одне вивірченя. Зацокала - заплакала його сестрич - ка, а на яструба накинулася вороняча зграя. Яструб встиг лише один раз вдарити гострим дзьобом вивірченя по голівці, як змушений був випустити його з кігтів, щоб відбитися від воронячої атаки. На щастя малятко впало якраз на верше - чок копички і з останніх сил зуміло захов атися в сіні. Зграя ворон і яструбів ще довго кружляли у бійці, аж пір’я летіло десь попід хмарами. Вивірка - сестричка, долаючи страх, пробралася до братика. Він був дуже слабеньким після яструбиних кіхтів та дзьоба, то вона зализувала йому рани, гріла свої м тілом. Поранений братчик насилу зміг з’їсти три жолуді, якими нагодувала його сестричка. І знову треба було притаїтися в сіні, бо почулися людські голоси та скрип саней. То власники копички приїхали за сіном. Вивірка - сестричка потягнула братчика, щоб вті ка - ти, але той лише безсило завмер, зі страхом дивлячись на людей. – Тату, дивись, ця вивірка поранена, – промовив малий Юрко. – Так, синку, тому й не втікає. А яке воно худеньке, певно голодне. На, дай йому кусник хліба і потримай на руках, поки я сіно н а віз вкину.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
