Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2011 7 лях. Через кілька годин після того, як Богдана опинилася в камері кримінальни х злочинців, двері камери з гуркотом відчинилися і енкаве - дист заверещав: «Кто здєсь па статьє 54!?». Ніхто не відізвався. Але через короткий час до камери вдерлися вже декілька катів з наганами в руках, з диким вереском прикладали зброю до потилиць бранок , яким наказали лягти на до лів - ку обличчями вниз, допитуючись за політич - ними в’язнями. Всі знову мовчали. Матюка ю - чись, катюги вибігли з камери. Коли надворі загорівся світанок, львів’яни розбили тюремні брами, випуствши бранців, які залишились в живих, на волю. В скорому часі Богдана наро - дила донечку, яка через 10 днів померла. Ро зпо відь др уга : Ма рія Левицька - За го руйко Автор книги - споминів «У кожного своя доля» Марія Левицька народилася 15 січня 1919 р. за рік до смерті батька о. Йосифа Левиць кого в с. Сливниці на Перемишлянщині. У Бродах закінчила школу, жіночу гімназію, після закін - чення якої працювала в Маслосоюзі. В 1940 - му році стала активною членкою ОУН, в 1942 – студенткою медичного інституту. Коли родина з наближенням фронту, рятуючись від совіцько - московських репресій, вирушила на Захід, Марія залишилася, вступивши в ряди УПА. Спочатку працювала медичною сестрою, а згодом – повстанською зв’язковою. Хресна дорога Марії Левицької, що діс - тала повстанське псевдо «Анна», розпочалася в листо паді 1947 - го, коли її вислідив провокатор, якийсь Бачинський, в с. Трудовач. Про те, що пережила ця тендітна дівчина, читаємо в її спо - минах: «Я могла ризикувати тільки собою, а що зі мною зроблять, мені було байдуже. Вони почали один поперед одного обсипа ти мене брудною лайкою. Я не всі слова тоді розуміла, бо ніколи чогось подібного не чула. Кожне таке слово відзивалося болем у мозку і серці. Але я ще не знала, що це лиш невинний початок тих знущань, які мені приготовані. Від мене вима - гали: показати їм к риївки, продовольчі і аптечні склади, розповісти, кого з бійців та командирів УПА я знаю, в яких хатах була, кого і коли лікувала, де знаходяться бандерівські шпиталі і т.д. Я відповіла, що хворих і поранених мені доста в ляли до лісу, де я перев’язувала їм рани. Цієї версії я дотримувалася на всіх допитах... Ц е викликало у них страшенну лють. Слідчий Бачин ський і ще один енкаведист зірвалися зі своїх місць, виволокли мене на середину кімнати і кинули на брудну, запльовану і зачовгану чобітьми підлогу... В сі єю вагою вони сіли мені на спину у позі двоголового московського орла. Моя вага не перевищувала тоді сорока кіло - грамів, і боялася, щоб не залишитися на все життя інвалідом з переломаним хребтом. По - мічник Бачинського обмотав мені голову плащ - наметом... А він сам, знявши з моїх ніг взуття, з усією силою бив палицею по п’ятах... А хтось третій тримав мої ноги в такому положенні, шоб Бачинському зручніше було орудувати палицею. Кожен удар викликав жахливий біль у голові. Садисти добре знали свою роботу і в ме не було враження, що битимуть доти, поки не розко - литься череп. У голові шуміло. Я почала втра - чати свідомість...» Серце обливається кров’ю, коли читаєш ці рядки і диву даєшся, як можна було витри - мати ці сатанинські муки, що тривали щоденно на протязі дов гих днів і вижити! Дальше йде розповідь, як її вивели з тюрми босими поране - ними ногами на дорогу: «...не могла пересу - ватися, але, заохочувана штовханцями в спину, мусила прискорити ходу... Гострі камінці, якими була вмощена доріжка, в’їдалися в розпухлі, зболілі і посинілі ступні. На нас позирали сол - дати, напевно облавники, яких було тут чимало. Від болю серце млосно стискалося і я боялася, шоб тут, перед ними, не зомліти, тому набирала в легені багато повітря і міцно стискала зуби, щоб не вирвався зойк з грудей. Ми підійшли до річки вузьким містком. Енкаведисти наказали мені залізти в воду. А самі пішли через місток. Річка сягала мені вище пояса. А дно її було встелене камінцями. Вони були слизькими і при кожному кроці хиталися, завдаючи босим ногам різк ого болю. Декілька разів я затрмувалася, щоб не впасти, але «опікуни підганяли мене довгими прутами. А потім мене завели до напіврозва - леного будинку, повалили на землю і почали тепер уже разом, дру жно бити палицями, куди попало. » Після довгих катувань Мар ію Левицьку після засуду вислали в каторжний табір Мордов - ського краю. Після відбуття каторжного терміну не дозволили повернутися в Галичину, а вислали на поселення в Красноярськ. Тут вона познайо - милася з колишнім сотенним УПА Романом Загоруйком, який пор аненим потрапив в руки
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
