Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, ЧЕРВЕНЬ 2011 7 лях. Через кілька годин після того, як Богдана опинилася в камері кримінальни х злочинців, двері камери з гуркотом відчинилися і енкаве - дист заверещав: «Кто здєсь па статьє 54!?». Ніхто не відізвався. Але через короткий час до камери вдерлися вже декілька катів з наганами в руках, з диким вереском прикладали зброю до потилиць бранок , яким наказали лягти на до лів - ку обличчями вниз, допитуючись за політич - ними в’язнями. Всі знову мовчали. Матюка ю - чись, катюги вибігли з камери. Коли надворі загорівся світанок, львів’яни розбили тюремні брами, випуствши бранців, які залишились в живих, на волю. В скорому часі Богдана наро - дила донечку, яка через 10 днів померла. Ро зпо відь др уга : Ма рія Левицька - За го руйко Автор книги - споминів «У кожного своя доля» Марія Левицька народилася 15 січня 1919 р. за рік до смерті батька о. Йосифа Левиць кого в с. Сливниці на Перемишлянщині. У Бродах закінчила школу, жіночу гімназію, після закін - чення якої працювала в Маслосоюзі. В 1940 - му році стала активною членкою ОУН, в 1942 – студенткою медичного інституту. Коли родина з наближенням фронту, рятуючись від совіцько - московських репресій, вирушила на Захід, Марія залишилася, вступивши в ряди УПА. Спочатку працювала медичною сестрою, а згодом – повстанською зв’язковою. Хресна дорога Марії Левицької, що діс - тала повстанське псевдо «Анна», розпочалася в листо паді 1947 - го, коли її вислідив провокатор, якийсь Бачинський, в с. Трудовач. Про те, що пережила ця тендітна дівчина, читаємо в її спо - минах: «Я могла ризикувати тільки собою, а що зі мною зроблять, мені було байдуже. Вони почали один поперед одного обсипа ти мене брудною лайкою. Я не всі слова тоді розуміла, бо ніколи чогось подібного не чула. Кожне таке слово відзивалося болем у мозку і серці. Але я ще не знала, що це лиш невинний початок тих знущань, які мені приготовані. Від мене вима - гали: показати їм к риївки, продовольчі і аптечні склади, розповісти, кого з бійців та командирів УПА я знаю, в яких хатах була, кого і коли лікувала, де знаходяться бандерівські шпиталі і т.д. Я відповіла, що хворих і поранених мені доста в ляли до лісу, де я перев’язувала їм рани. Цієї версії я дотримувалася на всіх допитах... Ц е викликало у них страшенну лють. Слідчий Бачин ський і ще один енкаведист зірвалися зі своїх місць, виволокли мене на середину кімнати і кинули на брудну, запльовану і зачовгану чобітьми підлогу... В сі єю вагою вони сіли мені на спину у позі двоголового московського орла. Моя вага не перевищувала тоді сорока кіло - грамів, і боялася, щоб не залишитися на все життя інвалідом з переломаним хребтом. По - мічник Бачинського обмотав мені голову плащ - наметом... А він сам, знявши з моїх ніг взуття, з усією силою бив палицею по п’ятах... А хтось третій тримав мої ноги в такому положенні, шоб Бачинському зручніше було орудувати палицею. Кожен удар викликав жахливий біль у голові. Садисти добре знали свою роботу і в ме не було враження, що битимуть доти, поки не розко - литься череп. У голові шуміло. Я почала втра - чати свідомість...» Серце обливається кров’ю, коли читаєш ці рядки і диву даєшся, як можна було витри - мати ці сатанинські муки, що тривали щоденно на протязі дов гих днів і вижити! Дальше йде розповідь, як її вивели з тюрми босими поране - ними ногами на дорогу: «...не могла пересу - ватися, але, заохочувана штовханцями в спину, мусила прискорити ходу... Гострі камінці, якими була вмощена доріжка, в’їдалися в розпухлі, зболілі і посинілі ступні. На нас позирали сол - дати, напевно облавники, яких було тут чимало. Від болю серце млосно стискалося і я боялася, шоб тут, перед ними, не зомліти, тому набирала в легені багато повітря і міцно стискала зуби, щоб не вирвався зойк з грудей. Ми підійшли до річки вузьким містком. Енкаведисти наказали мені залізти в воду. А самі пішли через місток. Річка сягала мені вище пояса. А дно її було встелене камінцями. Вони були слизькими і при кожному кроці хиталися, завдаючи босим ногам різк ого болю. Декілька разів я затрмувалася, щоб не впасти, але «опікуни підганяли мене довгими прутами. А потім мене завели до напіврозва - леного будинку, повалили на землю і почали тепер уже разом, дру жно бити палицями, куди попало. » Після довгих катувань Мар ію Левицьку після засуду вислали в каторжний табір Мордов - ського краю. Після відбуття каторжного терміну не дозволили повернутися в Галичину, а вислали на поселення в Красноярськ. Тут вона познайо - милася з колишнім сотенним УПА Романом Загоруйком, який пор аненим потрапив в руки
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
