Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
12 “НАШЕ ЖИТТЯ”, ЛИСТОПАД 2010 ШТЕФАН ( Віра Вовк – Уривoк ) Часто я слухала оповідань Якова Ґудза в товаристві його сусіда, горшкодрая Макара і того внучки Катрусі, кмітливої дівчинки, яка роздумувала кожне його слово й часом їз недовірою до нього приглядалася. Ми сиділи на дзиґликах довкола нього, і ві н не переривав своєї шевської роботи. Те, що розказував про Ште - фана, спробую передати своїми словами. Якщо забуду його власні, бо час – не матінка, багато дечого затирає. А ще треба мати на увазі, що шевцеві розповіді залежали також від його слухачів; він допасовував до них свій стиль, свою уяву. Однієї повені ціле містечко пішло дивитися на скажений Черемош, що метався на скоках на подіб’я божевільного змія. Він також покинув свою роботу і пішов оглянути те видовисько, що наводило на всіх страх і боязнь Б ожу. Бачить: хвилі несуть молочну корову, і ніхто не здатний її рятувати! Далі – пливе цілісінька хата, а на даху скавулить біло - жовтий пес. Тут якийсь непутящий метнувся в саму крутіж, і давай тягнути хату на берег! Але хто міг би побороти Черемош у такій люті? Тут і він пропав, пішов під воду й ніхто його більше не бачив. Аж ось одного ранку Яків Ґудз помітив на розі вулиці якогось нібито знайомого хлопця в півгуцульській і півміській ноші, з бесагами на спині й малим жовто - білим собакою побіч. – Чи не т реба вам, майстре, сільнички, цукорниці, або хоч файної ложки? – Потребувати не потребую, але покажи, що там у тебе в бесагах. Заки хлопець виймав із бесаг своє добро, Яків йому приглядався. – Чи не будеш ти той сміливець, що рік тому метнувся в Черемош тє гнути хату на берег? – Як не бути, коли то був я? – засміявся леґінь. – І ти не втопився? Усі люди гадали, що тобі прийшов амінь! Леґінь, його звали Штефан Моканюк, розказав, що втратив тоді притомність. Роз’ю - шені хвилі понесли його аж близько до устя, де Черемош уливається до Пруту, і він збудився на ріні, як собака лизав йому лице, якраз той малий жовто - білий з даху потонулої хати. Тепер, сказав, він побудує свою хату сперту об камінь, щоб Черемош не міг її відібрати. Так і сталося: Штефан поставив свою садибу, притулену хребтом до каменя на Овиді. – Це так, аби ворог мені в очі дививси, не ховавси з ножем за мою спину, як прийде ласий на мої скарби... Які скарби міг мати той Штефан у пів - гуцульському, півміському одязі, зі своїм співу - чим говором? Хіба т е, що гуцул на шкірі носить. З невеличкого подвір’я, наче денце боч - ки, де Штефан збудував перед скалою свою хату, розгортався перед ним такий краєвид, що обливає душу гречаним медом. За широкопо - лими смереками , що своїми нижніми гілками прилягали до узбі ччя, мерехтіли у світлі сині гори з ясно - зеленими плаями полонин, побіч шумів і тряс бородою водоспад, а ранні мряки підносилися сновидіннями у голубизну неба. Унизу гадючим тілом кучерявився Черемош, і здалека можна було чути агойкання хлопців на дарабах і голос пастушої флояри та дзвоники овечих чи козячих отар. Перед сходом і заходом сонця бив об скалу і відзивався відгомоном пташиний щебет із різних голосів, наче потуж - ний мегафон. – Коли десь був рай, то хіба тут, – думав Штефан. – Там у долині такі ж крислаті горіхи і яблуні, і там могло рости оте дерево добра і зла, про яке говорив на казаню отец Захарій. Хіба деінде росте така кучер’єва папороть? Або такі кущі, що їх називают рододендронами й аза - ліями, у барвах вишивань на кептарі? Або такі малинник и й ожинники як тут довкола? А навіт зараз коло хати такі килими афин, ґоґодзів і суниць, що жменями можна збирати? А гриби? Кілько їх можна знайти кождого ранку між буками й грабами? Або в ліщині? Є й такі, що не годятси, але яка радість надибати на плаю такого леґіня в червонім капелюсі! ,,Доброго дня, кра - сивче, але най тебе дітько на сковороді смажит! Мені доста оцих у бурих крисанях.” Ось тут довкола мої скарби! – Штефан жив у злагоді із природою, – оповідав Яків Ґудз. – Годував свого Довбуша, так назв ав свого пса, і водив на пашу, зараз коло скелі, свою єдину козу, що давала єму молоко й навіт трохи сиру до кулеші. Годував із руки лісових птахів, і лебеді й пелікани сідали йому на рамена й на голову. Раз лелека хотів звити Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top