Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
листі. Розказуйте про вашу й мою землю. Ви дихали повітрям, яким ми колись віддихали. На вас сріблилися ранні й вечірні роси, по яких колись я ходила босоніж. Вас цілувало сонце рідної землі. Скажіть, чорнобривці, розкажіть про вітер, який шумів у деревах саду біля хати. Розказуйте про рідну землю, бо... бо я вже її не побачу. Розкажіть про все, чого не напишуть у листі. Тільки не кажіть мені, що вже нема тих дівчат, які йдучи в неділю до церкви, робили з вас пахучі букетики. Якщо їх нині нема, то вони будуть. Напевно будуть, бо наш нарід не загибає у лихих стихіях. Він відроджується, так як ви, чорнобривці, щороку покриваєтеся квіттям. Вас теж інколи приглушують бур’яни, та це не озна чає, що вас більше не буде. Чи ви знаєте, пахучі чорнобривці, що це вже минає сорок років від початку світового буревію, який закинув багато з нас у далекі світи. Сорок років - який шмат часу для людини. Та не для вас, дрібненькі квіти. Та не для вас, приятелі з років мого дитинства, Ви ж бо були багато років перед тим часом, і будете тоді, коли та, яка про вас пише, відійде. Ви, мініятюрна частина нашої батьківщини, зацвітатимете що року доки буде українська земля. Дивлюсь, і не можу надивитися на вас зір- касті квіточки. Коли б вміла, написала б про вас пісню. Невибагливу та таку щиру, як ваші дрібні голівки, які пестять очі. Але як передати у пісні ваш аромат, аромат рідної землі й молодости? Чи хоч би ваш сонцем визолочений колір? Хіба ж я знаю, що краси й запаху квітів не можна замкнути у людські вислови? Ще і ще раз людина відчуває, що природа сильніша за неї. Знаю теж, що котрогось ранку перший приморозок зв’ялить ваші чепурні голівки. Ста не тоді боляче, бо здебільша після тих примороз ків ще буває тепло, ще сонце пестить ваші по жовклі, почорнілі кущики. Все тоді бунтується думка: чому так передчасно, у вашому найбіль шому розквіті, знищив вас перший мороз? Таке саме питання шматує серце, коли передчасно й несподівано обривається життя дорогої людини. Можливо, коли читатимете ці рядки, чорнобривців не буде вже ані перед хатою, ані на столі. Та це не є безнадійний кінець. Коли прийде наступна весна, чиїсь руки знов посіють їх біля хати, чиїсь очі будуть милуватися їхнім квітінням, чиїсь груди вдихатимуть їхній аромат. Щороку українська земля народжує і нові квіти, і нових людей. І так, як виросли прислані з України чорнобривці на тутешньому ґрунті, так теж виростають розсіяні по цілому світі нові українські покоління. І колись поколінням по щастить здобути те, чого ми не змогли осягнути. Такий бо закон землі і життя. Леся Лисак-Тивонюк. „Три букети зілля”. Накладом Братства кол. Вояків 1-шої Української Дивізії УНА. Торонто, Канада. 1083 р. Володимира Васічко. “Україна’
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
