Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Розстріляв я офіцера і любов свою. Наче хвилями озера з хмарками в бою... III Та нема огнів у зорі од очей моїх. а під ними — крок, із вінками йдуть дівчата й хлопці без шапок. Спів до неба тужно лине, мов ідем на бій... Положив я в домовину перстень золотий... Тільки біла путь... Тільки спомини юрбою на снігу встають. Кров — у щоки, кров - у скроні, знову, знов як стій: на заплаканій долоні перстень золотий... А над ним обличчя любе, в ньому жаль, і гнів.. І шепочуть мертві губи: ,, Ти його убив... ” Тихо гроб юрбою лине, а за гробом - я. В нім лежить моя дружина, вчителька моя. Ой синіють неба шати, Більше Наля не пригорне, ой не квітне сміх!.. Я ходжу стрункий і чорний по шляхах моїх. Тишина. Ну, хто зі мною? Віра ВОВК САМОТНІСТЬ Я - Єва, прамати людства. Ви знаєте моє минуле в раю, де рогатий змій спокусив мене зірвати яблуко з забороненого дерева. Насправді, я зірвала його не для себе, тільки для Адама, щоб йому приподобатись. Яблуко було запашне і соковите, але ми не відали, що доведеться так дорого за нього заплатити. Суворий архангел із вогненним мечем прогнав нас із раю, і ми опинились у цьому грішному світі. Я народила Адамові дванадцятеро дітей і важко працювала вдома й на полі, щоб їх одягти і нагодувати. Врешті Адам покинув мене, бо кому до вподоби спрацьована, сива жінка, з поморщеним обличчям і похилим до землі станом? Мої діти розбрелися по світу, і я залишилася самотня. Так сказав мені архангел, коли ми залишали за собою райську браму: - Тобі залишається самотність. Ці слова звучали так трагічно, що моє серце скорчилося з болю й боязні. Спочатку здавалося, що, мавши чоловіка й стільки дітей, якось зможу оминути таку жорстоку долю, але тепер відчула, що архангелові слова сповнилися. І ось пригорнулася до своєї самотности як до рідної матері. Так, як тиша ніколи не буває суцільна, бо відчувається десь далеко гомін голосів, пташиний щебіт, чи шум моря, я збираю самоцвіти самоти в моєму серці. Якраз бачу, як жовтогруда пташка злітає на гілку біля мого вікна, чистить дзьобом пір’ячко й весело перегукується зі своєю дружиною. Певно буде ладити поблизу гніздечко. Бачу дерево біля вікна, що стрясло з себе дорогну кирею жовто-червоного листя і починає пучнявіти новими пуп’янками, наче вагітне. Я бажаю йому щасливих родів, щоб зазеленіло новим листям, і воно, так здається, відчуває мою доброзичливість, бо в подуві вітру дотикається підвіконня. А вітер! Він приносить мені вісті від моїх далеких дітей, розсіяних по всіх континентах. Про кожну з них розповідає мені своєю мовою, якої я вправді не розумію, але яку відчуваю душею. Вечорами вдивляюся в мандрівні хмари, де чвалають табуни коней з гривами в леті, женуться воїни в золотих шоломах з вогненними списами, то знов товпляться високі собори й княжі палати в рубінах і аметистах заходів сонця. А вночі відвідує мене зірниця, що світить прямо на ліжко, з якою так добре поговорити про моє життя, що тільки іншим здається самотнє, бо насправді все довкола мене живе і спілкується зі мною: і сонце, і дощ, і тварини, і діти. До певної міри, можу почувати себе щасливою в цій виповненій життям самотності. Я - самотня. Віра Вовк. „ Сьома печать ”. Київ-Ріо-де-Жанейро. Родовід, 2005 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top