Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Ася ГУМЕЦЬКА В УКРАЇНУ! П’ятниця 24 серпня Сиджу на летовищі в Бостоні, чекаю літака: він спізнився на годину, маю час поду мати й дещо записати. Думаю про те, як я колись виїжджала з України: німецьким това ровим потягом, по сорок осіб у вагоні. Нас понад чотириста в транспорті - рабська сила для німецької промисловости. Це здебільшого сільські дівчата, що їх позабирали з дому або спіймали під час облави десь на міському базарі. Мене теж схопили на вулиці, відвезли до табору за колючим дротом неподалік Він ниці - там колись був стадіон. Мама довіда лася про дату транспорту й прийшла на станцію разом з моєю малою сестричкою - поїхали всі разом, щоб не розлучатися. Як мені потім у таборі заздрили дівчата: моя мати була там єдиною, яка поїхала зі своєю донькою до Німеччини... А ще мені пригадується інше: тридцять третій рік. На Україні йдуть арешти - розгром української інтелігенції. Мого батька заареш товано, нас, разом з іншими родинами репре сованих, вислано за межі України з забороною будь-коли повертатися. Ми поїхали до Росії, де я й зросла (й ґрунтовно вивчила російську мову, а українську так само ґрунтовно забула - довелося пізніше наново вивчати). А перед війною ми нелегально повернулися на Укра їну: НКВД нас шукав, але не знайшов (бува ють і такі чуда на світі!)... І ось тепер я їду до Києва на офіційне запрошення Інституту мо вознавства і літературознавства Академії Наук України УРСР. І візу радянське посольство видало без зволікань, хоча чомусь вислало її на ім’я мого чоловіка, яке навіть не значилося в анкеті... З яким почуттям я їду? Важко сказати. Я не хвилююся, не уявляю собі, як пройдуть для мене ці два тижні. Думаю більше про людей, яких там зустріну, знайомих і незнайомих. Про пульс життя у столиці України, оті звичайні будні: чим живе, чим дихає український люд? Які вони сьогодні оті українці, що заговорили своєю мовою?... “НАШ Е Ж ИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2003 7 Україна. Закарпат тя.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
