Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
для дезинфекції - німці люблять чистоту, а ми ж варвари). Стоїмо ніяковіючи, голі-голісінькі, а німці походжають уздовж черги, розгля даючи, шукаючи за найвродливішими, щоб їх забрати до борделю... Відмахуюся від тих спогадів, бодай вони пропали, я ж їду тепер як рівноправна людина, усі ці німці й совітчики, мають мене обслуговувати. В аерофлотівському літаку усе інакше, ніж в американському, хоч помітно намагання наслідувати західний “буржуазний” комфорт. Мені пригадався епізод з маминої подорожі до Києва у сімдесятих роках, коли її спитав тренер радянських спортовців, який вперше летів за кордон: “А скажіть по щирості, ось ви вже не раз літали західними літаками - правда, наш кращий?”... Ми летимо над Україною. Я дивлюся в ілюмінатор і бачу зелені лани, перетяті де-не- де шляхами - згори вони виглядають неас- фальтованими (так воно пізніше і виявилося). Лісів не видно, проте вздовж доріг та біля хатин - тополі. Щось защеміло в серці, нага дався Шевченко. Потім, коли нас везли авто бусом до міста, я вже зблизька бачила оті тополі - і берези, й сосни з золотавою тонкою корою, як лушпиння цибулі. І знову спогад дитинства, ліси біля Калініна ... На Бориспільському летовищі перша зустріч з тутешніми порядками. Цербер-мит- ник, чи як тут кажуть таможник, сидить в будці, перевіряє паспорти. Я простягаю йому свій паспорт. Він поглянув і не дивлячись на мене, жестом - одним пальцем - вказав, щоб проходити. Знов нагадався німецький табір примусової праці - це вже забагато. Відчуваю, що негативність, як каламуть, підіймається в душі, затруюючи спокій. Мушу повернути собі рівновагу, не дати негативним почуттям взяти гору наді мною. Та, здається, не я одна прикро вражена усім, що нас тут зустріло. Ось Любомир Винар ділиться зі мною своїми враженнями від вигляду аеропорту: бруд, все обідране, якесь провінційне, обслуги ніякої, ніхто не квапиться тут - ми чекаємо на наш багаж більш як півгодини. Хоч усякі чуда діються на світі - ми тепер свідки ще більшого дива - справжнього національного відродження на Україні. Я себе потішаю, що матеріяльна культура, цивілізація - це не така вже складна штука, щоб її не можна було перейняти, запровадити в себе, як на Заході. Українці здібний народ, якщо їм дати волю, вони ще й не таке утнуть. Ми з Винарем опинилися позаду всіх - наші валізки прийшли останніми (пізніше вияснилася причина - у нас усіх повикрадали багато речей по дорозі між літаком і летови- щем. У мене вкрали магнітофон, дитячі іграш ки, сигарети, панчохи, гуму. Це все речі не дорогі, але було шкода, я їх вибирала, везла як подарунки. Найприкріше було втратити маг нітофон: через це я не змогла нічого записати. Але дивна річ: я завважила, що ця крадіж мене якось не дуже обурила, я навіть була вдячна злодюжкам, що вони багато мені лишили ... З перших вражень ще запам’яталося одне - на митниці я побачила Миколу Жулинсь- кого. Він привітно всміхнувся, покликав до себе, допоміг з валізками (митник їх навіть не розчиняв, крім коробки з ксерокопіями для Сергія Білоконя - їх переглянули, але того самого дня йому віддали). Це мені зразу під няло настрій : “Бачиш, - сказала я собі, - є люди і є людці”. Ось Микола Жулинський і той молодий симпатичний митник, з яким він розмовляв, добрі люди, а той другий митник, що причепився до Потічного й не дозволив йому перевезти журнали, або той цербер, що паспорти перевіряє, - це вже інший калібр”. Це саме продовжувалося в готелі, куди нас повезли автобусом: одна жінка була нечемна, непривітна, а друга всміхалася, охоче відпо відала. Я це все занотовую для себе: “Будь справедливою, вирозумілою. Не суди, будь об’єктивною, не бери нічого близько до серця, ніщо не торкнеться тебе особисто”, чи як каже мій приятель Денис: “Don’t take it personal ly...” Продовж ення в наступному числі. “Н А Ш Е Ж И Т Т Я ”, Л И П Е Н Ь -С Е Р П Е Н Ь 2003 9
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
