Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
образ матері-трудівниці, об’єднує довкола себе усі й інші персонажі, серед яких авторка спогадів. Художня повнота центрального образу розкривається у ході розповіді через низку загалом типових, але показових у суті своїй вчинків героїні: “Мама ходила на роботу , нас брала з братом на роботу - бураки пололи: мама полола чотири радки . а ми по радкови ” [...] “ми ходили двоє з мамою на бураки, а сестра була вдома, і моя мама носила кіло метрів п ’ять в день тій сестрі їсти додому” [...] “Шо там було з одежі, то мама носила . проміняла. Але ж п ’ятеро дітей і ше й взяли сироту - дядька, татового брата ріднього, дочку, бо вона була одинока ”. Процитовані відносно самостійні епізоди цілеспрямовано підводять слухача до куль мінаційного фрагменту. У ньому оповідачка вперше відступає від епічної форми повіству- вання, від стриманої тональности у переліку життєвих фактів і дуже живо, напрочуд дра матично, з певною казковою стилістикою пе редає напружену розмову між матір’ю, незна йомою жінкою та братом, яка закарбувалася як поетична візія згорьованого дитинства: “Ну та й сказали мамі жінка одна. Каже: “Візьми тих двоє меньшіх да й віддай у приют в Київ. Я завезу. Я своїх віддала ”. А мама моя стала плакати. Каже: ”Як же ж я їх віддам?! Якого пальця не вріж, він же ж болить. А тоді як вони лишаться живі і я буду жива, то вони скажуть, шо будут мене обвиняти”. Скажут мамі: “То були діти, а нас оддала в приют ”. Стали плакати ми обоє з братом. [Брат - О. K.J каже: “Мама, на то ти помреш, покинеш все одно ”. А мама каже: “Як я помру, то я не буду бачити. Не віддам, шо вже буде! ” У соковитій народній мові, прикрашеній перлиною приказки, бачимо непохитну позицію сильної духом жінки, яка у страшні голодні роки дбає за усіх своїх дітей, не втрачаючи гловного, материнського почуття. “Там, де у сім’ї панувала ненависть, - писав дослідник голодомору на Поділлі історик І. Шульга, - умирали швидше і майже всі. Зла года і в голодні роки додавала силу, допома гала вижити.”3 Спогад К. Карпенко збагачений окре мими самостійними фрагментами, які фоку сують найтраґічніші, загострені картини голо ду на найбільш родючих землях подільського села. Вони відтворюють історії, що складають окремі тематичні цикли серед меморатів про голодомор: “як чоловік живу жінку завіз у кагат”, “про смертоносні уколи”, про людо- вбивство (“як жінка зарізала жінку”), про людоїдство. Специфічною рисою їх є те, що оповідачка всіляко дистанціюється від жахіть зображеного. Це виявляється у словесному відстороненні: “я там не була”, “може”, “роз казували”, “казали”. Інша ж оповідачка (Є. Гульман) була свідком людських божевіль, спричинених най- витонченішою методою психологічної війни. Манера її оповіді, на противагу попередньої, сильно експресивна, мова драматична. Оче видно, спрацьовує здебільшого зорова па м’ять, що особливо помітно при порівнянні з однотипними сюжетами у розповіді К. Кар пенко. Тепер, жінка... Посилают мене до людей, шо... (Вона чоловіка забила). Я прихожу. Дитина, правда, в колисці (така колиска здорова). Вона пали. І я бачу, шо кипить і шкваркотить. Вона мене приглашає, шо “сядь ”. Я кажу: Нє, тітко Палажко. Вас визивають до сільради. А вона вже вари. Чоловіка свого їсти. Вари свого чоловіка і не йде. Я прийшла, сказала. Я сказала. Пішли до неї, правда, ще голова чоловіка лежала в коморі. І забрали її. Це було в 33-му році. Така сильна була дуже голодовка! Інтонаційно наголошений висновок в узагальненій формі передає суб’єктивну оцін ку оповідачки спостереженого. Слід наголо сити, що у жодному із аналізованих текстів, де йдеться про такі надзвичайні випадки, не 3 Ш ульга І. Г. Голод на Поділлі. Д о 60-річчя голо домору 1933 р. - Вінниця: Континент-ПРИМ, 1993. - С.110. НАШ Е Ж ИТТЯ”, ЛИПЕНЬ-СЕРПЕНЬ 2003 З
Page load link
Go to Top