Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
му безправ’ї зайво ще раз навіть говорити — тема відома й опрацьована. Про прозорливість Наталі Кобринської, яка задовго до створення СРСР осте рігала перед подвійним навантаженням жінок, яке станеться, коли с о ц іа л ь н и й розвиток та індустріялі- зація не підуть у парі з фемінізмом, я писала деінде. Тут треба згадати про громадські традиції жіночих рухів в Україні, особливо про Союз Українок та про те, як він у міжвоєнний період займався програмами економічного розвитку та залученням жінок у полі тичне життя народу. Союз Українок був громадською організацією. Його створили жінки, які не мали доступу до громадського життя. Вони зрозуміли, що навіть найбільш геройським зусиллям одиниць не можна, за словами Олени Теліги, "роздерти звички, мов старі кутари”. Перед жінкою щоденно стояла злиденність повсякденного життя, хворобливість дітей, безвихідність села, перешкоди до здобуття освіти, політичне безвладдя. Жінки брались до праці, у них не було ані часу, ані можливостей осмислити цю працю чи писати про неї. В роки кризи війни, навіть протяжної холодної війни, жінки завжди ставили свої права на друге місце. Перше — свобода невільникам-неграм у США, а тоді дальша боротьба за право голосу. Лише союз ники людських прав після чотирнадцятої поправки до Конституції щось забули про жінок. Боротьба за дев’ятнадцяту поправку до Конституції провадилась вже самими жінками. Опинившись в Америці, українські жінки в першу чергу боролися за права України. Від самого початку існування жіночих організацій у СІ1ІА, українські жін ки намагалися, щоб на міжнародному та на амери канському форумах звучав голос про Україну та її жінку. Чим більше загрожена була Україна, тим більший натиск ставилось на неї, тим більше по треби жінки відходили на другий плян. Допомога Україні, від 1920 років, допомога переселенцям-ді- пістам, організування світличок, видання дитячої літератури, допомога українцям в Бразилії, Польщі, Україні, видання творів Лесі Українки, підтримка центрів Українознавства, фонди для лікування дітей — цілі Союзу Українок в Америці. Жінки в Україні були однією із перших активних груп — не одиниць, а груп — що проявили громадські почини в період так званої перебудови. Союз Сол датських Матерів таки причинився до сприйняття ідеї розділення СРСР і його армії. Знову ж про те я писала деінде. Жіноча Громада вивела жінок на ву лицю, перетворивши свято 8 Березня на маніфеста цію політичної активности жінок. Та загроза Україні дальше існувала: важкі еконо мічні відносини, хвороби дітей, втрата праці — права жінок знову пішли на другий плян. Тут не справа прав жінок. Справа значно важливіша, бо жінки в Україні становлять 55% насе лення. Тобто, тут не права меншостей, а справа більшости. Якщо доля народу, доля держави зале жить від того, чи її громадяни належно розуміють важливість громадського заанґажування, важливість того, щоб спільно не співати, а творити умови життя, що дасть час та вигідне місце для співу, якщо доля народу залежить від того чи його громадяни беруть участь у творенні свого суспільства, чи вони беруть відповідальність за себе й за цілу громаду, тоді асуспільність, аполітичність жінок — це загроза державі та народові. Героїзм нашого дня, героїзм, який покоління активних та відданних жінок сповідували з дня на день — це героїзм повсякдення. Це не відчуження у хуторянській шкаралущині вигідного передмістя, це не гучне голослів’я запальних гасел, і це не пусте виславлювання геройських діл минулих століть. Ге роїзм нашого дня, як і героїзм поколінь, яким завдя чуємо наше вигідне буття тут й існування української спільноти крізь всі поневіряння в Україні, це героїзм посвякденної спокійної, розважної й розумної праці для всіх наших громадян. Героїзм нашого дня — це праця тих наших сою- зянок, як і цілого зорганізованого жіноцтва, які зро зуміли, що день героїні, як і всяке свято, може бути лише раз у рік. А героїзм нашого повсякдення вирі шує нашу долю й долю нашого довкілля. Брак того буденного героїзму покладе на наших нащадків знову потребу героїзму до смерти. На нас у тому випадку лежатиме тавро чергової невдачі. Спаси нас, Боже і Пречиста Мати, від такої долі!
Page load link
Go to Top