Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ФОНД СУСПІЛЬНОЇ ОПІКИ СОЮЗУ УКРАЇНОК АМЕРИКИ Багато пишеться про Суспільну Опіку СУА, пос- кільки наша організація є харитативною — рефе- рентура Суспільної Опіки є однією з найважливіших. У цьому дописі я хочу розповісти про допомогу старшим немічним жінкам. Роками ми опікувалися "бабусями” в Німеччині, Югославії, Польщі, Франції та Бразилії. Опікувалася ними членка Комісії Сус пільної Опіки сл. п. Ольга Гнатик. Тепер це перебрала референтка Суспільної Опіки Лідія Черник. Довго очікувана незалежність України дала нам змогу до помагати ’’бабусям” в Україні, тому що найтяжче жити саме їм. Пенсії маленькі, їх не вистачає для оплати необхідних речей, а ще часто ж потрібно купувати ліки, які є дуже дорогі. Наша допомога йде через відділи (Обласні Упра ви) Союзу Українок України за згодою голови СУУ Атени Пашко. Зав’язали ми листування з головами відділів і передаємо чи пересилаємо допомогу. Діста ємо від них докладні звіти та адреси ’’бабусь”, які отримали допомогу. їхні "бабусі” також пишуть до нас зворушливі листи. Описують своє життя і не раз дивуються, що ми, так далеко від рідної землі, пам’я таємо про них. Хоча вони бідні, але тішаться не залежністю України, їхні серця наповнені вірою у краще завтра українського народу. Є між ними ко лишні політичні в’язні, жінки-воїни УПА, незаконно репресовані, та ті, які малими дітьми пережили голод 1932-1933 років. Висилаючи допомогу через голів СУУ, переважно молодших віком, ми неначе зобов’я зуємо їх опікуватися тими старшими жінками. От що описує нам жінка, яка роздавала допомогу: ’’Список ’’бабусь”, які одержали допомогу, пересилаю Вам. Роздавати допомогу — це дуже важка місія. Після чергового візиту до ’’бабусь” я декілька днів ходжу засмучена і занепокоєна, бо в мене з голови не виходять їхні слова, їхні сльози і сповіді. Деякі навіть стають на коліна і починають цілувати мої руки, незважаючи на мої протести і доводи, що це не моя допомога. Це Вам вони цілують руки. Я роздала допомогу тільки декільком, а десятки простягають руки і з надією заглядають мені в очі. Прошу не надсилати мені більше допомогу, для роздавання, бо я дуже страждаю”. Вслід за тим листом прийшов другий, у якому читаємо: ’’Мені дуже сумно, що про сила Вас не надсилати до мене допомогу ’’бабусям”. Я тепер знаю, що робити добро не тільки приємно, але й дуже важко. Звичайно "бабусі” не можуть зали шитися без допомоги через мене. Я буду працювати і далі та дуже жалкую, що написала і не подумала про долю цих нещасних жінок, а тільки пожаліла себе”. Ми дуже добре розуміємо цю жінку, бо справді важко розділити відносно невелику суму грошей для всіх потребуючих — їх дуже багато в кожній місце вості. Дістаємо листи з Південного Миколаєва, Ялти, Севастополя, Херсону, Харкова, Куп’янська, Луцька, Києва, Львова, Івано-Франківська, Чернівець, та інших. Союзянка Таїса Мелешко дістала від нас адресу до далекого Куп’янська і громада в Апопці, Фльо- рида, вислала туди пачки з одягом, іграшками і т. п. В листі з Куп’янська пишуть, що віднесли ті пачки до інтернату, де живуть хворі діти — сироти та діти з багатодітних родин. Подаю уривок з листа учительки гімназії: ’’Дивлячись на Вас і я роздала одяг своїх дітей, з якого вони повиростали. Учні з гімназії при несли ще великі пакунки з одягом для сиріт. Зібрали всі іграшки і оформили в інтернаті цілу ігрову кімнату. Ті діти ніколи не мали ні свого дому, ні жодної іграшки. Мої учні подарували їм трішки радости. Та й самі світилися від щастя, що зробили добре діло”. В нашій гімназії кожний вчитель приділяє максимум уваги і любови своїм учням, бо кожна дитина — це перлина. Її не просто виростити, її треба випестити, викохати, не пошкодити. Це звичайно важко. Але чи може бути більше щастя вчителеві, як побачити, що його учень став хорошою людиною? Я думаю, що тільки доброта та любов врятують нашу Україну, а навчили мене цього Ви — союзянки з Америки. Розда ючи гроші та речі, що Ви присилаєте, я зрозуміла, яке то щастя допомагати людям. Я тепер і сама стараюся якнайбільше зробити добра і вчу цього моїх учнів”. Дістаємо багато листів від ’’бабусь”, які просять їм відписувати. Ми радо дамо адреси нашим сою зникам, які хотіли б листуватися з ними, також виси лати пачки з одягом чи харчами, а опісля звітувати нам через відділи. Грошові пожертви просимо виси лати тільки через референтуру Суспільної Опіки, щоби мати зкоординовану допомогу, яку розділимо за посередництвом голів відділів Союзу Українок в областях України. З наведених листів, які ми одержуємо, пізнаємо Україну і потреби старших жінок, та дітей, яким мо жемо бодай трохи допомогти. Тому просимо співпра цювати з референтурою Суспільної Опіки, і напевно відчуєте радість, що причинилися до доброї справи. Кожний раз, коли дістанемо вістку з України від голів ССУ, ’’бабусь”, чи осіб, які опікуються сиротами, радіємо, що можемо при допомозі наших членок і українського громадянства подарувати усмішку, хоча не раз зі сльозами в очах, нашим ’’бабусям”, а також
Page load link
Go to Top