Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
вершина героїзму наших днів. В дев’ятнадцятому та на початку двадцятого століття часто говорилося про героїзм материнства та про те, що жінки кладуть себе і своє життя на престолі материнства. Беручи до уваги, скільки жінок помирало від пологів, такий погляд на материнство був більше як виправданий. Але незручно й соромно було публічно говорити про кров породіллі, хоч кров з грудей від кулі надавалась навіть до елегантного вальсу. Тож жінка ставала героїнею, коли віддзеркалювала досягнення не жі нок, а цілого суспільства. Громада оспівувала не героїзм материнства, а його затишність, навіть коли тяжко було уявити будь-яку затишність, приміром з малими дітьми під час війни. Героїзм у жінки прояв лявся тоді, коли вона взяла ”меч із ваших оболілих рук, щоб вдарить твердо там, де треба вдарить" (Олена Теліга). Союз Українок від смерти Ольги Басараб від значав цю знаменну річницю, коли одна із їхніх рядів стала символом продовження визвольної боротьби, згинувши, брутально замордована в польській тюрмі. Олена Теліга — жертва нацистів — свідомо пішла у пащу ворога, щоб бути на рідній землі. Ще живуть жінки УПА, хоч дехто може сказати, що чин УПА переважав над шануванням живих учасниць боротьби. А тут, у тихі п’ятдесяті роки, — вражаюча спізнена вістка: під танками загинуло п’ятсот тоді безіменних в’язнів радянських таборів. Так постало свято героїнь, щоб відзначити знаних і безіменних жінок, які віддавали своє життя за Україну. Героїзм тих жінок лиш завершився смертю; він не був зумовлений смертю. Перед тим вони як мільйони інших, незнаних жінок, провадили герой ське життя. Ці мільйони змагалися із втратою лю- дяности серед людей і намагалися зберегти саме життя. Так часто буває в історії України, що народжу вання дітей, опіка над ними, саме виживання жінок становить геройський подвиг. Війни, голод, насиль ство, окупації, еміграції, заслання — короткі слова, а скільки надлюдських зусиль вони вимагають від жі нок, які не так давно вважалися слабкими, тендіт ними, не рівними сильним чоловікам. Наше кровожерне століття зайвий раз продемон струвало нам як можна звихнути найкращі ідеї, як можна найшляхетніші пориви вжити для найбільш гидких дій, як можна із шляхетного гасла зробити заперечення самої суті його. Таке вивихнення ідей творить людину із замкненим мисленням, людину, яка не може бачити навіть споріднених зі собою осіб, якщо це йде в розріз із завченими ідеологічними тезами. Тоталітаризм пограбував людину духовно, фізич но, матеріяльно, навіть у більшій мірі як це робили старі к о л о н іа л ь н і імперії. Одним із найбільших зло чинів системи насильства було знищення почуття громадськости. Тоталітаризм живиться не тільки бру тальною силою, але й вмінням відчужити одну групу від другої. Це твориться в першу чергу виключенням із рядів прийнятого порядного людства за катего ріями — націоналісти, куркулі, євреї, негри, космо політи. Решту людей затавруємо неповноцінністю —хахли, русини, жіночки, селепки, КОСООКІ, ПРО ВІНЦІ АЛИ — аж до тієї міри, що затаврована група сприймає як правдиву характеристику, чи навіть історію, нада ну їй владною силою. Так діють імперії супроти під владних, власники — супроти невільників-кріпаків, слідчі — супроти в’язнів. Атомізація — відірвання людини від спілкування, притаманного розвинутим суспільствам — це сильний та ефективний засіб конт ролю над людьми. Одним шепочуть: "Ми згідні з вами, але не можна, чей же, щоб загал так думав, розумієте, ворог кругом”, другим — "Дамо вищу плат ню, титул, відрядження”, третім — третіх заарешту ємо, нехай вважають. А тих, що таки схочуть спілку ватися, говорити відкрито про те, що думають, ізо люємо, заб’ємо тихо, щоб не було зайвого шуму. І будемо жити потихеньку. Залякана мовчанка, або гірше — спільне сканду вання спільного гасла, убиває обмін думок та витво рення спільних раціональних інтересів. Так втрача ється громадськість, почуття приналежности до думаючої й відповідальної спільноти. Так людина стає непричетною до загалу, в оригінальному грецько му розумінні — ідіот. Або чистою рідною — ’’Моя хата скраю”. Недарма в роки, коли от-от розпадався СРСР, музична група ”Не журись” співала: ’’Коли дитина спить, вона не плаче”, — як прозору пародію на політичну систему. Радянська система трактувала своїх громадян як неповнолітніх дітей. Рішення приймалися за них. Сьогодні весь посткомуністичний простір відчуває наслідки централізованої, але не раціональної системи. Західні інтелектуали, в свою чергу, борикаються то в хвилях заперечення раціо нальної думки і вартостей, то в утвердженні нових істин. Тоталітарний контроль — це лише логічне завер шення системи контролю надлюдьми. Жодна части на світу не вільна від сил, які намагаються утвердити свій контроль над іншими та які вважають, що це — невід’ємна прикмета держави. Різниця в тому, до якої міри населення свідомо чи підсвідомо сприймає таку логіку мислення, а наскільки може і хоче дати відсіч таким зазіханням. Героїзм одиниць полягає в тому, що вони змагаються проти того контролю, проти насильства. Так приходить геройська смерть, коли насильство ставить нас на грань, де вже немає іншого виходу. Смерть геройська тільки тоді, коли у неї велика ціль. Сама по собі смерть — це просто кінець життя. Геройство — це протиставлення смерті духу, це утвердження віри у вартість поза смертю, цінність, яку смерть одиниці не знищить, яка пережи ве насилля над однією людиною, щоб ожити у житті
Page load link
Go to Top