Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МІЙ ДРУГ ЗІНОЧКА Мій друг Зіночка — людина реалістична і близька до землі. Непереможний оптимізм був її основною прикметою, аж доки фатальне число двісті двадцять не затемнило її життя. — Двісті двадцять тиснення крови! — Двісті двадцять фунтів ваги! Спочатку, коли це похмуре, майже апокаліпсич не число кинуло зловісну тінь на її життя, Зіночка вирішила готуватись до смерти. Найперше, вона стрімголов полетіла до Нью-Йорку й накупила по лотна, канви й ниток. На обурене чоловікове питання, чому їй приспішило витрачати гроші на ці речі, Зіночка резонно відповіла: — Як уже я мушу померти, так нема ради — мушу! Але мушу ж я залишити дочкам щось гарне й тривале на спомин про себе. Кращого за українську вишивку я не знаю, а тому й буду вишивати дочкам по рушничку, по подушці і по лончен-сету. Переможений її логікою чоловік замовк, а Зіночка спішно почала вишивати, щоб забезпечити собі без смертя принаймні на двадцять років. Одночасно вона пішла до лікаря шукати поради, і тут уперше в житті зустрілась з проблемою, якої не могла вирішити: лікар заборонив їй їсти! Він заборонив їй усе, чим тішиться українська душа і розростається українське тіло: хліб, картоплю, пиріжки, вареники, навіть до брого борщу не їсти, пити поменше, і не брати в уста абсолютно нічого солодкого. Прийшла вона до мене від лікаря майже непри томна, з широко відкритими, але невидючими очима. — Дусінько! Чи ви можете уявити собі щось подібне?! Справді, я не могла уявити собі Зіночку без їжі. Не тому, щоб вона була ненажера, яка гатить у себе все, що трапиться під руками. Ні, для Зіночки їжа була водночас і соціяльною функцією, призначеною від Бога на радість людям, і національною традиці єю. Вона любила наварити, напекти, а потім сісти з друзями до столу і з однаковим смаком ковтати, як добрі вареники, так і добрі розмови чи навіть й промови. Добре спечений пиріг викликав у її душі такі самі почуття легкости й радости, як в інших добрий фільм чи книжка. Не можна сказати, щоб Зіночка замикалась у кухні. Вона любить і добрий фільм, і музику, але кожного разу, як уся родина виїздить із своєї про вінції до Нью-Йорку подивитись нові фільми чи побути в Карнегі-Голл, у їх автомобілі красується на сидінні загорнута у старий светер каструлька з те плими голубцями, компот, зроблена вдома лімоняда або просто теплий чай у термосі, з цукром і цитри ною, і теплими пампушками до нього. Авто стоїть непомітне, подібне на інші авта, але як тільки Зіночка впіймає когось із своїх друзів, і приведе до авта, воно невідомою силою перетворюється в українську хату, де кожний почуває себе добре і легко, і де хазяйка не дає нікому зітхнути, аж доки гості не з’їдять усе, що стоїть на столі, чи, в даному випадку — на сидінні авта. Навіть до української політики Зіночка має кулі нарний підхід. Вона твердо переконана, що коли б усі партії зібрати разом, посадити за великий стіл і поставити перед кожним миску сметани та добре спечених пиріжків із сиром — то не було б жодного труду із консолідацією наших соборних зусиль. — Котінько! — патетично переконувала вона мене. — Ну, яка різниця: галичани чи наддніпрянці?! Нехай вони кажуть ’’пироги”, але ж варять наші справжні вареники! Правда, вони псують сир, до даючи до нього картоплю, але як це їм так подоба ється, то чи варто сваритись за картоплю?! Більша половина моїх друзів-галичани, і я бачила від них багато добра і помочі! Добро і поміч, це для Зіночки синоніми дружби. Не зважаючи на свої 220 фунтів, вона рухається легко і швидко. І завжди в напрямі добра і помочі. Або принаймні в напрямку загального щедрого ча стування, душевного задоволення від повноти шлун ка, поблажливости, що так легко виникає у ситої людини. І от тепер доктор, її близький друг, з незрозумі лою для неї жорстокістю і твердістю заявив їй: — Хочете жити — покиньте їсти! Мусите скинути тридцять фунтів. І то якомога швидше! — Ну, серденько, я вже готова не їсти, раз ви так наказуєте, — заявила вона йому. — Раз так кажете, нехай так і буде! Але ж не можу я не варити і не пекти! Ну, нехай я не буду їсти, але ж мушу я бодай спробувати! А раптом борщ буде пересолений, чи курка вийде тверда?! Мушу ж я знати... — Ну, як ви там виделкою курку потикаєте, то від цього тиснення не підніметься, — погоджувався доктор. Але Зіночка хотіла більшого. — Але ж я мушу потім і скуштувати... Може бабка, Боже борони, перепечена, або капусти в борщі за багато?.. Ні, вже як собі хочете, а я мушу покушту вати! Мушу! Для чого ж я й до Америки їхала, коли тут всього повно, а ви мене на дурні Грейпфрути посадити хочете?! У Зіноччиній душі боротьба між досягненнями Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
