Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
МІЙ ДРУГ ЗІНОЧКА Мій друг Зіночка — людина реалістична і близька до землі. Непереможний оптимізм був її основною прикметою, аж доки фатальне число двісті двадцять не затемнило її життя. — Двісті двадцять тиснення крови! — Двісті двадцять фунтів ваги! Спочатку, коли це похмуре, майже апокаліпсич не число кинуло зловісну тінь на її життя, Зіночка вирішила готуватись до смерти. Найперше, вона стрімголов полетіла до Нью-Йорку й накупила по лотна, канви й ниток. На обурене чоловікове питання, чому їй приспішило витрачати гроші на ці речі, Зіночка резонно відповіла: — Як уже я мушу померти, так нема ради — мушу! Але мушу ж я залишити дочкам щось гарне й тривале на спомин про себе. Кращого за українську вишивку я не знаю, а тому й буду вишивати дочкам по рушничку, по подушці і по лончен-сету. Переможений її логікою чоловік замовк, а Зіночка спішно почала вишивати, щоб забезпечити собі без смертя принаймні на двадцять років. Одночасно вона пішла до лікаря шукати поради, і тут уперше в житті зустрілась з проблемою, якої не могла вирішити: лікар заборонив їй їсти! Він заборонив їй усе, чим тішиться українська душа і розростається українське тіло: хліб, картоплю, пиріжки, вареники, навіть до брого борщу не їсти, пити поменше, і не брати в уста абсолютно нічого солодкого. Прийшла вона до мене від лікаря майже непри томна, з широко відкритими, але невидючими очима. — Дусінько! Чи ви можете уявити собі щось подібне?! Справді, я не могла уявити собі Зіночку без їжі. Не тому, щоб вона була ненажера, яка гатить у себе все, що трапиться під руками. Ні, для Зіночки їжа була водночас і соціяльною функцією, призначеною від Бога на радість людям, і національною традиці єю. Вона любила наварити, напекти, а потім сісти з друзями до столу і з однаковим смаком ковтати, як добрі вареники, так і добрі розмови чи навіть й промови. Добре спечений пиріг викликав у її душі такі самі почуття легкости й радости, як в інших добрий фільм чи книжка. Не можна сказати, щоб Зіночка замикалась у кухні. Вона любить і добрий фільм, і музику, але кожного разу, як уся родина виїздить із своєї про вінції до Нью-Йорку подивитись нові фільми чи побути в Карнегі-Голл, у їх автомобілі красується на сидінні загорнута у старий светер каструлька з те плими голубцями, компот, зроблена вдома лімоняда або просто теплий чай у термосі, з цукром і цитри ною, і теплими пампушками до нього. Авто стоїть непомітне, подібне на інші авта, але як тільки Зіночка впіймає когось із своїх друзів, і приведе до авта, воно невідомою силою перетворюється в українську хату, де кожний почуває себе добре і легко, і де хазяйка не дає нікому зітхнути, аж доки гості не з’їдять усе, що стоїть на столі, чи, в даному випадку — на сидінні авта. Навіть до української політики Зіночка має кулі нарний підхід. Вона твердо переконана, що коли б усі партії зібрати разом, посадити за великий стіл і поставити перед кожним миску сметани та добре спечених пиріжків із сиром — то не було б жодного труду із консолідацією наших соборних зусиль. — Котінько! — патетично переконувала вона мене. — Ну, яка різниця: галичани чи наддніпрянці?! Нехай вони кажуть ’’пироги”, але ж варять наші справжні вареники! Правда, вони псують сир, до даючи до нього картоплю, але як це їм так подоба ється, то чи варто сваритись за картоплю?! Більша половина моїх друзів-галичани, і я бачила від них багато добра і помочі! Добро і поміч, це для Зіночки синоніми дружби. Не зважаючи на свої 220 фунтів, вона рухається легко і швидко. І завжди в напрямі добра і помочі. Або принаймні в напрямку загального щедрого ча стування, душевного задоволення від повноти шлун ка, поблажливости, що так легко виникає у ситої людини. І от тепер доктор, її близький друг, з незрозумі лою для неї жорстокістю і твердістю заявив їй: — Хочете жити — покиньте їсти! Мусите скинути тридцять фунтів. І то якомога швидше! — Ну, серденько, я вже готова не їсти, раз ви так наказуєте, — заявила вона йому. — Раз так кажете, нехай так і буде! Але ж не можу я не варити і не пекти! Ну, нехай я не буду їсти, але ж мушу я бодай спробувати! А раптом борщ буде пересолений, чи курка вийде тверда?! Мушу ж я знати... — Ну, як ви там виделкою курку потикаєте, то від цього тиснення не підніметься, — погоджувався доктор. Але Зіночка хотіла більшого. — Але ж я мушу потім і скуштувати... Може бабка, Боже борони, перепечена, або капусти в борщі за багато?.. Ні, вже як собі хочете, а я мушу покушту вати! Мушу! Для чого ж я й до Америки їхала, коли тут всього повно, а ви мене на дурні Грейпфрути посадити хочете?! У Зіноччиній душі боротьба між досягненнями Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
