Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
— Як ви ставитеся до зафіксованої в Деклярації про державний суверенітет України можливости створення нею власних Збройних Сил? — З сотень історій, що їх оповіли убиті горем солдатські матері, я зробила такий висновок. Є ви падки, що за тиждень до демобілізації загинув син, або через два тижні, як пішов до армії. Якщо в нас не буде свого війська, ми так ніколи і не зможемо на вести порядок. Підтримую Леоніда Кравчука в бажанні мати но вий Союз — як союз суверенних держав. А суве ренна держава без своїх Збройних Сил на сьогодні — лише фраза. Чому б не дійти простого рішення — підпорядкувати всі військові частини, які розміщу ються на території суверенної республіки, Верховній Раді України? На нас, радіоактивних, ніхто не збирається на падати. Ми півсвіту налякали і забруднили одним бльоком АЕС. Нас страшаться, а не нам хтось загро жує. Тож серйозне скорочення армії ніяк не посла бить оборонного потенціялу. Наші військові чиновники ідею захисту "с о ц іа л іс т и ч н о ї В ітч и з н и ” успішно довели до абсурду. Пора зупинитися. Вважаю, Збройні Сили України треба створювати якомога швидше. Поперше, прийдемо до професійної армії. Подруге, витрати на оборону стануть підконтрольними й набагато меншими, що дасть можливість розв’язати інші проблеми. Потрете (найважливіше), позбудемося ганебного явища ’’ді дівщини". А так ми залежимо від Москви. Бо як відправляли назад у частини хлопців, які втекли від мордувань, так і відправляють. А наслідок страшний. З Підмосков'я втік Сергій Юсупов. Утік від мор дувань, знущань. Мати його принесла в комітет С М заяву, просила допомоги, та КСМ не зміг пособити, і хлопця відправили назад. Вкоротив собі віку при загадкових обставинах... Скільки вже втікало з деяких будівельних ба тальйонів і скільки мучиться там. З усіх сил орга нізація Солдатських Матерів бореться за дітей Укра їни, щоб вони поверталися до матерів живими, але труни продовжують приходити на нашу землю. Так, лише в січні цього року в Запоріжжя й область по вернулися до матерів троє хлопців мертвими. В. Миколаєнко був призваний у грудні минулого року і за два тижні повернувся в домовині... С. Малий прослужив один місяць — покінчив з собою... Гірко й страшно. А на матерів цих дивитися не можна. Жодна не змирилася з цією втратою. Кожна чекає... Здається, все зрозуміло. Мати втратила сина у Збройних Силах. Винного в цій загибелі має бути покарано. А мати повинна одержати компенсацію. Але поки що ми цього лише домагаємося. А в ре альності винних немає — солдат завжди винний сам. А все, що ми говоримо з трибун — наклеп на Збройні Сили. Важко, дуже важко нашій організації. Та ми не відступимо. Тому що неповний рік нашої праці показав, що ми маємо рацію, що ми є потрібними. Хотілося б подякувати всім, хто сприяє нашій діяльності. Зокрема, велику допомогу нашому ру хові подають журналісти О. Михайлюта й О. Кри- воший. — Які люди звертаються у Ваш Комітет по допомогу? і хто працює в організації? — Постійно пошта приносить до нас листи, при ходять матері, солдати. Всі, що звертаються до нас — це найнезахищеніші, які не мають зв’язків, висо кого становища. Жінки працюють у Комітеті різні за віросповідан ням, приналежністю до партій, однак усіх об’єднує одне прагнення — зарадити дітям. Взагалі, жінки України прекрасні і дивовижні, але дуже важко жи вуть. У багатьох лишилися нереалізованими великі здібності; не здобули спеціяльної освіти нікому не відомі співачки, художниці, і все тільки тому, що мусили багато й тяжко працювати, аби годувати сім’ю. Земля України родить талановитих, працьовитих людей. Якби звільнити жінку від тяжкої праці, на дати їй можливість виховувати дітей своїх, мати працю до душі, а не там, де можна більше заробити, а це означає — на найстрашнішій фізичній роботі, куди не йдуть чоловіки... Але щоб так було, треба, щоб чоловік заробляв стільки, аби міг забезпечити сім’ю. Та за нинішньої системи це не є можливим. І все таки я вірю в майбутнє України. Вірю, що буде справжній суверенітет, що буде професійне військо, що будуть спокійні матері, що роститимуть і виховуватимуть дітей в могутній і заможній державі — Україні. Мрію про це і вірю в це. Вів розмову Юрій Пригорницький Запоріжжя—Вашінґтон
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
