Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
ПЕРЕД БЛАКИТНИМ МОРЕМ Перед блакитним морем в світлі яснім Стоїть дівчина молода. Між лаврів, олеандр, в гурті прекраснім Про що хорошая гада?.. їй спом’янувся хуторець убогий В далекій рідній стороні. Там степ німий простягся геть розлогий, Неначе спить у тяжкім сні. Край хуторця самотня криниця — Вода тихесенько бринить; Самотная схилилася вербиця, Спустивши кучері, стоїть... Дівчина кинулась, зорить довкола — Десь близько пісня прогула... О! як не схожа тая баркарола З піснями хутора була! свої гроші, живучи надією, що врешті підросте нове українське покоління, яке забезпечить поширення журналу. Після смерти Лесі Ольга Петрівна покинула Київ, перенесла редакційну роботу до свого рідного Га дячого, хоч друкувати продовжувала в Києві. Війна 1914 року принесла заборону ’’Рідного Краю”. Ольгу Петрівну запросила до співробітництва ’’Газета Гадяцької земської Управи”. Вона видрукува ла українською мовою два оповідання, а коли не було кому редагувати газету, то їй запропонували стати редакторкою, і в 1917 році Ольга Петрівна добилась постанови земської Управи про те, щоб газету цілком перевести на українську мову. ’’Газету Гадяцького земства” вона редагувала до початку 1919 року. Була бадьора, гостра, виглядала молодшою своїх років. В 70 років постійно ходила пішки з ’’Зеленого Гаю” до Гадячого й назад, або їздила човном. ПІСЛЯ РЕВОЛЮЦІЇ Велика визвольна Революція 1917 року неначе відмолодила Ольгу Петрівну. З якимсь надзвичайним молодим запалом, завзяттям і енергією віддається вона національно-громадській праці в рідному Га дячому: редагує газету, пише п’єси для українського дитячого театру. ’’Кобзареві діти”, "Весняний ранок Тарасовий”, ’’Казка Зеленого Гаю” — це були ті п’єси, що з великим успіхом ішли в школах м. Гадячого. Вся молодь міста, починаючи від найменших дітей і кінчаючи учнями 8-ої кляси гімназії, знала і любила Ольгу Петрівну. На засіданнях та літературних ве чорах "Гуртка Українознавства Гадяцької Української Шкільної Молоді” Ольга Петрівна виступала з цікави ми та змістовними доповідями про Панаса Мирного, про свого брата — славнозвісного вченого Михайла Петровича Драгоманова та інші. За часів німецької, а пізніше московської білої і червоної окупації Ольга Петрівна сміливо виступає проти ворогів України реакціонерів-малоросів, ”ка- рательних отрядів”, прихильників федерації з білою Москвою, проти денікінців і большевиків. У 1920 році на Шевченківському святі Ольга Петрівна в присут ності представника совєтської влади огортає бюст Шевченка жовтоблакитним прапором. Ком’сар Кра маренко (українець-перевертень) вривається на сце ну і люто шматує національний прапор. "Ганьба Крамаренкові!” — голосно на всю залю гукає Ольга Петрівна, і вся заля, переповнена молоддю, вибухає голосним протестом проти зневаги нашого прапора: ’’Ганьба! Ганьба!!!” Сотні жовтоблакитних бантиків з’являться на грудях молоді. А на другий день під час маніфестації молодь ще визначніше й сміливіше виявляє свій протест. З уст сотень молодих юнаків і дівчат не сеться могутній спів: ”Ще не вмерла Україна" і жовто- блакитний прапор гордо має над демонстрантами. Озброєна солдатня заарештовує кількох юнаків, вся маса кидається на солдат. "Ми всі співали! Ми всі співали, забирайте і нас!” Ольга Петрівна за свої сміливі виступи проти окупантів була заарештована в травні 1920 року. Звільнившись з-під арешту, Ольга Петрівна змушена була покинути Гадяче і переїхати до Могильова до дочки, а пізніше до Києва. Ольга Петрівна збирала етнографічні матеріяли на Поділлі, з онукою Олесею ходила перемальовувати орнаменти по хатах, їздила по ярмарках скуповувати полив’яний посуд, милу валась у хвилястих подільських краєвидах. Було вже їй понад 70 років, і ноги були першими зрадниками. Досі метка і жвава Ольга Петрівна поча ла повільно ходити, більше любила посидіти. Охоче сиділа на високому березі Дністра. ОСТАННІ РОКИ З 1924 року Ольга Петрівна жила в Києві. Пра цювала в Українській Академії Наук як член комісій Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
