Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
— Як ви ставитеся до зафіксованої в Деклярації про державний суверенітет України можливости створення нею власних Збройних Сил? — З сотень історій, що їх оповіли убиті горем солдатські матері, я зробила такий висновок. Є ви падки, що за тиждень до демобілізації загинув син, або через два тижні, як пішов до армії. Якщо в нас не буде свого війська, ми так ніколи і не зможемо на вести порядок. Підтримую Леоніда Кравчука в бажанні мати но вий Союз — як союз суверенних держав. А суве ренна держава без своїх Збройних Сил на сьогодні — лише фраза. Чому б не дійти простого рішення — підпорядкувати всі військові частини, які розміщу ються на території суверенної республіки, Верховній Раді України? На нас, радіоактивних, ніхто не збирається на падати. Ми півсвіту налякали і забруднили одним бльоком АЕС. Нас страшаться, а не нам хтось загро жує. Тож серйозне скорочення армії ніяк не посла бить оборонного потенціялу. Наші військові чиновники ідею захисту "с о ц іа л іс т и ч н о ї В ітч и з н и ” успішно довели до абсурду. Пора зупинитися. Вважаю, Збройні Сили України треба створювати якомога швидше. Поперше, прийдемо до професійної армії. Подруге, витрати на оборону стануть підконтрольними й набагато меншими, що дасть можливість розв’язати інші проблеми. Потрете (найважливіше), позбудемося ганебного явища ’’ді дівщини". А так ми залежимо від Москви. Бо як відправляли назад у частини хлопців, які втекли від мордувань, так і відправляють. А наслідок страшний. З Підмосков'я втік Сергій Юсупов. Утік від мор дувань, знущань. Мати його принесла в комітет С М заяву, просила допомоги, та КСМ не зміг пособити, і хлопця відправили назад. Вкоротив собі віку при загадкових обставинах... Скільки вже втікало з деяких будівельних ба тальйонів і скільки мучиться там. З усіх сил орга нізація Солдатських Матерів бореться за дітей Укра їни, щоб вони поверталися до матерів живими, але труни продовжують приходити на нашу землю. Так, лише в січні цього року в Запоріжжя й область по вернулися до матерів троє хлопців мертвими. В. Миколаєнко був призваний у грудні минулого року і за два тижні повернувся в домовині... С. Малий прослужив один місяць — покінчив з собою... Гірко й страшно. А на матерів цих дивитися не можна. Жодна не змирилася з цією втратою. Кожна чекає... Здається, все зрозуміло. Мати втратила сина у Збройних Силах. Винного в цій загибелі має бути покарано. А мати повинна одержати компенсацію. Але поки що ми цього лише домагаємося. А в ре альності винних немає — солдат завжди винний сам. А все, що ми говоримо з трибун — наклеп на Збройні Сили. Важко, дуже важко нашій організації. Та ми не відступимо. Тому що неповний рік нашої праці показав, що ми маємо рацію, що ми є потрібними. Хотілося б подякувати всім, хто сприяє нашій діяльності. Зокрема, велику допомогу нашому ру хові подають журналісти О. Михайлюта й О. Кри- воший. — Які люди звертаються у Ваш Комітет по допомогу? і хто працює в організації? — Постійно пошта приносить до нас листи, при ходять матері, солдати. Всі, що звертаються до нас — це найнезахищеніші, які не мають зв’язків, висо кого становища. Жінки працюють у Комітеті різні за віросповідан ням, приналежністю до партій, однак усіх об’єднує одне прагнення — зарадити дітям. Взагалі, жінки України прекрасні і дивовижні, але дуже важко жи вуть. У багатьох лишилися нереалізованими великі здібності; не здобули спеціяльної освіти нікому не відомі співачки, художниці, і все тільки тому, що мусили багато й тяжко працювати, аби годувати сім’ю. Земля України родить талановитих, працьовитих людей. Якби звільнити жінку від тяжкої праці, на дати їй можливість виховувати дітей своїх, мати працю до душі, а не там, де можна більше заробити, а це означає — на найстрашнішій фізичній роботі, куди не йдуть чоловіки... Але щоб так було, треба, щоб чоловік заробляв стільки, аби міг забезпечити сім’ю. Та за нинішньої системи це не є можливим. І все таки я вірю в майбутнє України. Вірю, що буде справжній суверенітет, що буде професійне військо, що будуть спокійні матері, що роститимуть і виховуватимуть дітей в могутній і заможній державі — Україні. Мрію про це і вірю в це. Вів розмову Юрій Пригорницький Запоріжжя—Вашінґтон
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
