Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
Етнографічної, Літературно-Історичної, Громадських течій і Заходознавства. Працювала, як завжди, систематично і уперто. В 1926 році видрукувала розвідки ’’Про легенди і пісні” та ’’Малювання на стінах в Україні”. Видрукувала спогади про брата М. П. Драгоманова та про М. В. Лисенка. Випустила книжку своїх оповідань, напи саних ще в молоді роки і до них написала автобіогра фію. Коло друзів рідшало. Частина їх була на чужій землі, а ті, що лишилися, помалу зникали на засланні чи в тюрмі. Ольга Петрівна багато читала. Цікавилась новою літературою — аж до футуристів ’’Нової Генерації”, ходила до театру. В січні 1929 року захворіла — застудилася. Пішла на прем’єру до театру Франка, а там було холодно, з оркестри тягло. Після першого акту вдягла шубу, але другого дня почалася грипа, а далі — ускладнен ня. Влітку була така слаба, що ходити не могла. Восени 1929 року співробітники ГПУ вночі прий шли з трусом. Ольга Петрівна вже тоді не вставала зовсім, не підвелась з ліжка і через непроханих гостей. Була спокійна, але червоні рум’янці виступили на обличчі. Нишпорили по кімнаті, але нічого не знайшли. Сказали: ’’Одягайтесь, підете з нами”. "Я сама не можу йти. Я тепер ходжу тільки, як мене підтримують”. Аґент ГПУ пішов дзвонити до приміщення су сідської лікарні. ’’Старуха больная и не ходит. Что делать с арестованной?” Прийшов назад: ’’Может оставаться”. Вісімдесятирічна Ольга Петрівна лишилася не надовго. За десять днів після цієї ночі, 4 жовтня 1930 її не стало. Ось як описує похорон цієї визначної жінки-укра- їнки одна з учасниць, п. Марія Туркало. "Оповістка в газеті сповнила скорботою серця всього українського громадянства, яке ще лишилося ”на волі”. І потягнулися з жалем в грудях "недобитки бур жуазного українського націоналізму”, як нас усіх тоді називали, до скромного помешкання на Овруцькій вулиці Лук’янівки, де в маленькій кімнатці, вся вкрита квітами, стояла труна з тілом Ольги Петрівни. В день похорону вся вулиця перед будинком була повна народу. Стиха розмовляли, озираючись навколо, бо серед натовпу напевне є чимало аґентів ГПУ. Оглядаючи тих, що зібралися, бачу професора Михайла Грушевського з дружиною, Людмилу Ста- рицьку-Черняхівську з чоловіком та її сестру Оксану Стешенко, а далі Миколу Садовського, Миколу Зеро- ва, Марію Грінченко і багатьох інших знайомих. Усіх нас зібрало і об’єднало тут, біля гробу Олени Пчілки, одне почуття, одна туга. Тихо винесли домовину, поставили на катафалк, і процесія рушила, розтягнувшись на кілька кварталів. Не було духовенства, не було й звичайної тоді оркестри. Всі йшли мовчки. Розпорядники похорону скерували похоронну процесію йти повз Українську Академію Наук. Оче видно, в глибині їх душ ще жевріла надія, що укра їнська культурна установа не може не зареаґувати і хоч чимнебудь не вшанувати пам’яті одного з піонерів української культурної праці, невтомної громадської діячки і письменниці. Але даремні були ці надії. В Академії Наук тоді вже запанував новий дух. І ніхто там не подумав, що годилося б комусь вийти на зустріч процесії і сказати бодай пару хоч і не дуже щирих слів. Будинок Академії стояв мовчазний і непривітний. Поволі процесія проминула його і потягнулася в напрямку до Байкового кладовища. Місце останнього спочинку Ольги Петрівни білі ло свіжою глиною поряд з могилою Лесі Українки. Мовчки зняли труну з катафалку. Не грала оркес- тра, не було промов. Що скажеш? Офіційні промови, дозволені в таких випадках, не передадуть того, що лежить на серці в кожного. Та вони й були б образою покійної. А того, що хотілося б сказати, висловити не можна. Ніхто не наважився порушити урочистість момен ту. І ця могильна, абсолютна тиша тільки підкреслила велич цієї хвилини. В ній був протест, німий протест і жаль. Михайло Грушевський, який стояв над самою розкритою ямою, нахилився, взяв грудку землі і кинув на труну, стиха промовивши: ”Хай тобі земля буде легка!” Це був перший і останній звук людського голосу. Мовчки всі підходили до могили, кидали в яму грудку землі і так само мовчки, не дивлячись один на одно го, відходили. Вузенькою стежкою потягнулася людська шерега до виходу з кладовища, і незабаром біля свіжонаси- паного горбочка залишилась тільки близька родина. Так відбувся похорон нашої славної Олени Пчілки ”на нашій не своїй землі”.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40 
