Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
ЧИ ТО СПРАВДІ УКРАЇНСЬКІ ВЕСІЛЛЯ? Літні місяці переповнені найдорожчими родинними святами, — весіллями. Справді радісно стає на душі від того, що народжуються нові українські родини — запорука дальшого розвитку нашої спільноти. Отож всі ми радіємо, коли у наших церквах дзвонять весільні дзвони! Але ... ці при ємні події в нашій громаді викликають низку думок, сумнівів, а то і журби. Чому? Найповажніша причина таких думок полягає в тому, що дуже часто в новому подруж жі лише одне із молодят є українського походження. До цього починаємо так звикати, що воно нас навіть не дивує і не турбує. Справді, дійсність не рахується з бажаннями усіх українських батьків і тому приймається вона із спокійною покірністю. З фактом, що ми є свідками частих тепер т.зв. "мішаних подруж” в’яжеться друга причина не дуже веселих роздумувань про такі українські весілля. Якось уже склалося, що традиція народніх звичаїв пов’язана із весіллями, найсильніше прийнялася на нових місцях поселення, далеко від рідної землі. Вона безумовно іде поруч із традиціями Святвечора і Великодня, і наші родини, а особливо матері стараються їх доконечно вплести у це своє наскрізь родинне святкування. Одні з них знаходять ці традиції в на ших енциклопедіях чи підручниках етнографії, інші наслідують те, що бачать у других, а ще інші роблять справжню суміш українсько-американських звичаїв. Отож в резуль таті дівич-вечір замінюється на "шауер”, на весільному столі часто маємо коровай по руч триповерхового "кейка”, бачимо привітання молодят хлібом та сіллю поруч із шам панським, коверти з грішми замість теплих особистих подарунків і т.п.. Ще на одну деталь хочемо звернути увагу. Запанувала тепер мода на багатолюд ні, гучні весілля, які коштують тисячі долярів, а врешті завжди хтось лишається невдо- волений: або молодята серед старих осіб, приятелів батьків та тих осіб, яких "випа дало” запросити, — або батьки, які, під натиском дітей запросивши переважно молодь почувають себе не на своєму місці. Постає питання, чи дійсно такі багатолюдні весілля є конечні? Напевно весілля бу ло головним чином родинною справою, на якій крім родини були найближчі приятелі. А що найсумніше, це те, що такі великомаштабні, гучні весілля ніяк не дають біль шої запоруки його тривкості. То чи не слід трохи більше призадуматися українським матерям і батькам, коли вони з любов’ю та щирим серцем плянують такі великі родин ні свята, як одруження своїх дітей? ПІСНІ НА ІВАНА КУПАЛА В гаю зелененьким соловейко щебече, Соловейко щебече; Там дівчина мила віночок пустила З барвіночку, з барвіночку Плинь, плинь, віночку, гарний з барвіночку, За миленьким, за миленьким ... Ой, на Івана, ой, на Купала Красна дівчина зілля копала, Квіти збирала, віночки плела, Далі водою їх пускала. — Плинь, віночку, по синій хвилі Поплинь, віночку, де живе милий!. Олекса Воропай. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. Том 11, cm. 200, 203. Українське видавництво. Мюнхен, 1966. НАШЕ Ж ИТТЯ”, ЛИПЕНЬ/СЕРПЕНЬ 1986
Page load link
Go to Top