Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
ЛАРИСА МОЛЬНАР КВІТИ І ЛЯПАСИ — Мамо! Ми вже домовилися. Соня згодна їхати завтра на острів, — сказала Леся, уминаючи смажену рибу. — А довго ж вам довелося вести переговори? — поцікавилась Марія. — Ні, не довго. — Скільки ви разів купались після того, як ми з татом відійшли? — Тільки перед відходом на обід. — Ну, так ви умовляли Соню понад дві години. Леся з апетитом їла рибу і про щось зосереджено думала. — Можна ще салату? — попросила нарешті. — Будь ласка, — Марія добавила їй салат. — І ’’соку”! Марія набрала дві ложки помідорного соку з олією, намагаючись не зачепити цибулю, яку Леся недол юбл ювал а. —Знаєш, — обізвалася знову Леся, — вона ні за що не згоджувалась ані човна позичати, ані з нами їхати. Але ми її таки умовили. — Я не зовсім розумію, чому було треба човна позичати в Соні. — Це її човен, — поквапливо узявся пояснювати Василь. — У Євгена теж човен є, але він великий, так на море взяли Сонін. — Авжеж! Човен Сонін! Вона за нього сама заплатила, — доповнила Леся. — Он воно що. Ну, та байдуже, чий там човен. Головне, що Соня згодна їхати. — Саме! Ах, буде весело! І цікаво! — Леся від зворушення навіть махнула виделкою в повітрі й Марія мусила зробити їй зауваження. — Євген усіх нас по черзі перевезе на острівець. А потім поїдемо ще й на інші острови! Ти нам дозволиш, правда? — Це ще побачимо. — Ну, от. Яка ж бо ти, мамо! Ніколи нічого не хочеш дозволити! — Тільки не нападай на мене. Все одно не поможе. — Мамо! — голос у Лесі був зовсім нещасний, а Василь дивився благально. — Ви мене обурюєте, — сказала Марія, навмисно згущуючи барви, щоб було переконливіше. — Ви не вмієте радіти, вам завжди усього мало. Тіштеся завтрашнім днем, замість того, щоб журитися після- завтрішнім. Діти принишкли й продовжували обідати. — У нас плян — дослідити всі острівки... — Лесю! Після цього Леся мовчки доїла салат і присунула ближче склянку з мінеральною водою, в якій плавали шматочки льоду. Марія знала острівець, котрий так вабив дітей. Він лежав срібною цяткою при виході з однієї із най більших заток, якими порізано береги великого ост рова Муртер в Адріятичному морі. Цей острівець був зовсім недалеко від обох берегів затоки. Але інші... ’’Дослідити” всі острівці! Кажуть, їх тут понад сто... Які смішні діти! І хіба можливо довести восьмирічній дівчинці'та одинадцятирічному хлопцеві нереальність їхніх плянів? Вони все бачать в іншому освітленні, їм зовсім чужий тверезий погляд дорослих. До того ж їхня мрія — пережити аварію й оселитись на якомусь безлюдному острові... Тільки й розмов, що про таку пригоду... Осел збудив Марію своїм криком о четвертій ранку, а слідом за ослом продзвонив будильник. Уся сім’я дуже пишалася голосом осла своїх господарів. Марія зварила каву й підігріла молоко для дітей. Розбудила чоловіка і малих. Кожен узяв те, що йому належало нести, — речі були спаковані з вечора, — і вони пішли стежкою поміж смоковницями й оливами, вийшли нею на кам’янисту дорогу і так спустилися до моря. На березі, в палатках, розбитих під оливами й соснами, ще все спало. Біля причалу вовтузився дідусь, лаштуючи човен для полювання на спрутів. Він уже перестав дивуватися, що Марія з дітьми, приїхавши відпочивати, встає так рано. Перестав розпитувати, чому й навіщо. Тепер він лише приві тався. Леся і Василь побігли до маленької палатки будити шістнадцятирічного Євгена, — він тут ночував сам, а мати й старша за нього сестра жили нагорі, в селі. Проте Євген уже й так прокинувся, виліз із палатки, почувши дитячі кроки. Гуртом зав’язали в непромокальний мішок речі, віднесли й спустили на воду надувний човен, вклали мішок, посадовили Василя й Лесю. Тоді саме й надійшла зі своєю донькою пані Ольга. — Євгене! — почувся її нервовий голос. — Євгене! Попоїж! — Ні, мамо, дякую, я ще не голодний. — Доброго ранку, — привіталася з усіма пані Ольга. — Ти мусиш щось з’їсти, — знову наполег ливо звернулась вона до Євгена. 18 ’’НАШЕ ЖИТТЯ", ЛИПЕНЬ/СЕРПЕНЬ 1986 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
