Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
ЛАРИСА МОЛЬНАР КВІТИ І ЛЯПАСИ — Мамо! Ми вже домовилися. Соня згодна їхати завтра на острів, — сказала Леся, уминаючи смажену рибу. — А довго ж вам довелося вести переговори? — поцікавилась Марія. — Ні, не довго. — Скільки ви разів купались після того, як ми з татом відійшли? — Тільки перед відходом на обід. — Ну, так ви умовляли Соню понад дві години. Леся з апетитом їла рибу і про щось зосереджено думала. — Можна ще салату? — попросила нарешті. — Будь ласка, — Марія добавила їй салат. — І ’’соку”! Марія набрала дві ложки помідорного соку з олією, намагаючись не зачепити цибулю, яку Леся недол юбл ювал а. —Знаєш, — обізвалася знову Леся, — вона ні за що не згоджувалась ані човна позичати, ані з нами їхати. Але ми її таки умовили. — Я не зовсім розумію, чому було треба човна позичати в Соні. — Це її човен, — поквапливо узявся пояснювати Василь. — У Євгена теж човен є, але він великий, так на море взяли Сонін. — Авжеж! Човен Сонін! Вона за нього сама заплатила, — доповнила Леся. — Он воно що. Ну, та байдуже, чий там човен. Головне, що Соня згодна їхати. — Саме! Ах, буде весело! І цікаво! — Леся від зворушення навіть махнула виделкою в повітрі й Марія мусила зробити їй зауваження. — Євген усіх нас по черзі перевезе на острівець. А потім поїдемо ще й на інші острови! Ти нам дозволиш, правда? — Це ще побачимо. — Ну, от. Яка ж бо ти, мамо! Ніколи нічого не хочеш дозволити! — Тільки не нападай на мене. Все одно не поможе. — Мамо! — голос у Лесі був зовсім нещасний, а Василь дивився благально. — Ви мене обурюєте, — сказала Марія, навмисно згущуючи барви, щоб було переконливіше. — Ви не вмієте радіти, вам завжди усього мало. Тіштеся завтрашнім днем, замість того, щоб журитися після- завтрішнім. Діти принишкли й продовжували обідати. — У нас плян — дослідити всі острівки... — Лесю! Після цього Леся мовчки доїла салат і присунула ближче склянку з мінеральною водою, в якій плавали шматочки льоду. Марія знала острівець, котрий так вабив дітей. Він лежав срібною цяткою при виході з однієї із най більших заток, якими порізано береги великого ост рова Муртер в Адріятичному морі. Цей острівець був зовсім недалеко від обох берегів затоки. Але інші... ’’Дослідити” всі острівці! Кажуть, їх тут понад сто... Які смішні діти! І хіба можливо довести восьмирічній дівчинці'та одинадцятирічному хлопцеві нереальність їхніх плянів? Вони все бачать в іншому освітленні, їм зовсім чужий тверезий погляд дорослих. До того ж їхня мрія — пережити аварію й оселитись на якомусь безлюдному острові... Тільки й розмов, що про таку пригоду... Осел збудив Марію своїм криком о четвертій ранку, а слідом за ослом продзвонив будильник. Уся сім’я дуже пишалася голосом осла своїх господарів. Марія зварила каву й підігріла молоко для дітей. Розбудила чоловіка і малих. Кожен узяв те, що йому належало нести, — речі були спаковані з вечора, — і вони пішли стежкою поміж смоковницями й оливами, вийшли нею на кам’янисту дорогу і так спустилися до моря. На березі, в палатках, розбитих під оливами й соснами, ще все спало. Біля причалу вовтузився дідусь, лаштуючи човен для полювання на спрутів. Він уже перестав дивуватися, що Марія з дітьми, приїхавши відпочивати, встає так рано. Перестав розпитувати, чому й навіщо. Тепер він лише приві тався. Леся і Василь побігли до маленької палатки будити шістнадцятирічного Євгена, — він тут ночував сам, а мати й старша за нього сестра жили нагорі, в селі. Проте Євген уже й так прокинувся, виліз із палатки, почувши дитячі кроки. Гуртом зав’язали в непромокальний мішок речі, віднесли й спустили на воду надувний човен, вклали мішок, посадовили Василя й Лесю. Тоді саме й надійшла зі своєю донькою пані Ольга. — Євгене! — почувся її нервовий голос. — Євгене! Попоїж! — Ні, мамо, дякую, я ще не голодний. — Доброго ранку, — привіталася з усіма пані Ольга. — Ти мусиш щось з’їсти, — знову наполег ливо звернулась вона до Євгена. 18 ’’НАШЕ ЖИТТЯ", ЛИПЕНЬ/СЕРПЕНЬ 1986 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
