Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40-41
42-43
44-45
46-47
48
ний ідеал... Але в цей саме час, Андрію, я пізна ла не тільки Івана, але і всіх вас... Морозів... Що маю їм принести, щоб бути гідною їх? Я мушу цій родині дати щось гідне їх і мене. Зрештою я почала думати, що ви є початок ве ликого незбагнутого ще чину... Я мушу бути ма тір’ю тих людей. Розумієш Андрію? Я мушу бу ти одною із тих, що вилонять з себе майбутніх Морозів... ...я зрозуміла, що моя плоть мусить бути поєд наною з святим духом. Я покохала... Я вперше, Андрію, покохала. Я люблю. І ще скажу: я хо тіла б, щоб мої Морози були... щоб вони були... не тільки тілом... І тілом також, але і духом...4 Так отже Мар’яна хотіла поєднати мужність Івана з інтелектом Андрія. Другу сюжетну лінію репрезентує в трилогії сестра Мар’яни — Ольга. Вона є єдина вірна жінка в трилогії. Вона енерґійна, життєрадісна, силою заво йовує Андрія, та своїм несподіваним приїздом зму шує його покинути Ірину й одружитися з нею. На пи тання, чому більшість жіночих постатей в його творах такі агресивні, автор відповів: Існують люди активні і пасивні у всіх ділянках їх буття. Боротьба за мужчину чи дружину основна в житті людини. Після війни (МИ) жінка була змушена бути не лише активною, але й агресивною.5 Можливо, що війни змусили жінок до більшої актив- ности з огляду на їхню чисельну перевагу. Одначе жінки що їх показує автор в О ст і, за винятком Ольги, були заміжні, і їм не було потреби боротись за чоловіка. Причин виведення таких саме типів, а не ці лісних і моральних, треба радше дошукуватись у послабленні моралі і рівноправности жінок, а не в обставинах, нащо вказує подібний і паралельний еротизм мужчин у двох останніх повістях Самчука. Третя жіноча постать трилогії, Ірина Виноградо ва, змальована найнатуральніше та найвиразніше. Вона ніжна і трагічна жертва обставин і Андрія Мороза, який, хоч і любив її, не наважився захис тити. Ірина — його любов. Його хвилююча мрія, його прекрасна поезія. Що варто життя без неї — думав він і разом уявляв її становище. Де вона тепер? Як її побачити?6 ... то ж вона сама, сама, ніби на океані, на без людному острівці, після катастрофи паро плава. Андрій знає це, але він мусить її також лишити. Бо він має лише два виходи зі стано вища: лишитися тут і загинути з цією людиною, або піти і жити далі... Він вибирає той другий шлях. Йому гидко на душі. Він знає, що робить погано. Але його жене бажання жити. Єдине бажання. Жити”.7 Залишена всіма Ірина заподіяла собі смерть. Читач співчуває їй, і прощає всі її гріхи, які вона, розчаро вана першим коханням та залишена двічі Андрієм, мусить чинити, щоб утриматись на поверхні теат рального, столичного життя. Четверта — це революціонерка Людмила, донь ка наркома Вормана, чекіста, ”що міняла любов- ників, мов рукавички”, і що ніколи ’’по-справжньому не кохала”, що ціле життя віддала революції, в якій згодом розчарувалась, за що й заплатила життям. Її перша ’’маленька любов” — Іван, з яким вона живе в Воркуті. Ця жінка, розчарована комуністка, цікава тим, що вона намагається пізнати причини рабства й економічної руїни СССР. І щойно тут при зустрічі з хуторянами Моро зами, вона поставила нарешті це сакра ментальне, роззброю ю че, деф етистичне питання: навіщо, коли ця ідея правдива, потріб но в ім’я неї робити злочини?8 Відповідь на це питання знаходить вона в Петрова, колишнього слідчого НКВД: поневолення народів і відсутність індивідуальної ініціятиви. Дві епізодичні постаті жінок, дітей українського села, Наталку і Аллу, змальовує Самчук також химерними пустоцвітами, що не було потрібне для розгортання сюжету, особливо в першому випадку, і це неприємно вражає читача. Наталка, двоюрідна сестра Івана робить це з жалю: Прийшла до нього, а він лежма лежить. І так мені стало жалко. Така, думаю, сила жива валяється...9 Алла, шкільна подруга Василя Мороза, сина Івано- вого, запрошує Василя заночувати в неї — в час від- сутности її чоловіка, і цим вона бажає виявити йому свою прихильність і співчуття в його тяжкому стано вищі. Автор виправдує її поведінку, заявляючи: ... що пройшла вона крізь усі ’’мідяні труби” нашого брудного часу з усіма його базарами, старим барахлом, залицянням капралів, з усіма тими ниточками життя, що їх часто при- ходилось викупляти честю жінки, святістю матері, гідністю людини, щоб пройти, щоб вижити.10 Всі жіночі постаті в трилогії О ст , за винятком Ольги, нещасні, прибиті важким життям і обста винами, істоти. Вони неначе доповнюють картину спустошення, до якого революція призвела родину. У третьому томі О с т змальована виразно лише одна жіноча постать — Віра Морозівна, яку автор ха- рактерезує влучно і лаконічно устами свого ідеалі зованого протагоніста Нестора Сидурука: ”Ви — дика лошиця скитського степу”.11 Дві інші постаті — це лікарка Тетяна Водяна, тітка Віри і дружина Сидорука. Обидві вони статечні жінки, чесні та працьовиті. Вони допомагають радо своїм землякам і чужим. В романі Чого н е гоїт ь вогонь дає Самчук силь- ветку спритної, рафінованої жінки. Її карколомна кар’єра, від пастушки до баронеси фон Лянґе, через колонії безпритульних, шпигунську школу в Москві і сальони Парижу, до пана Коха і ризиковної 10 ’’НАШЕ Ж ИТТЯ”, ЛИПЕНЬ/СЕРПЕНЬ 1986 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38-39 
40-41 
42-43 
44-45 
46-47 
48 
