Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
МОЯ ЗУСТРІЧ З ОЛЬГОЮ ДУЧИМІНСЬКОЮ Недавно я отримала листа з Черновець, в якому були такі рядки: ’’Ользі Дучимінській сповнилося цього літа 101 років... Я поїхала ще з кимсь до неї до Івано-Франківська, де вона тепер живе. Постійно го ворила про Галюсю Панчукову і вже не пам’ятає, що Галюсі немає в живих...” І ця згадка про Ольгу Дучимінську дала мені по штовх написати про мою зустріч з цією видатною, непересічною українською жінкою, що могла б бути гордістю кожного модерного суспільства, але якій українська доля у другій половині її життя простели ла важкий шлях десятилітного поневіряння по сибір ських таборах, а після повернення постійну бездом ність. І як подиву гідно вона несла ці життєві тягарі! ЕУ подає у своїй гасловій частині таку довідку про Ольгу Дучимінську: "Нар. 1883, уроджена Реше- тилович; громадська діячка, письменниця і етно граф, науковий співробітник Львівського Етногра фічного Музею АН УРСР. Оповідання ’’Обдурена”, "Тайна людського серця”, "По ранніх росах”, "Мати”, "Смерть Василька”, "Клопоти Тимчихи”; студії над фолкльористичними працями Франка, про гуцуль ське мистецтво; біографія Н. Кобринської. З 1946 р. на засланні в Сибірі.” В цьому останньому реченні помилка. Ольга Ду- чимінська була заарештована, як вона мені особисто розказала, після вбивства Ярослава Галана. З роз мов, що ми мали змогу вести з різними добре поін формованими людьми з України виходило б, що вбивство Галана було інспіроване і зорганізоване та ки большевиками, щоб мати обґрунтування виареш- тувати решту старої української інтеліґенції уЛьвові. В Ольги Дучимінської на квартирі мешкав студент, що ніби був заприязнений з убивником Галана. Це вистачало, щоб заарештувати її. Вона мені розказу вала, що слідчий хотів від неї знати з ким вона вела розмови на "національні теми”. Коли вона згадала між розмовцями Ірену Вільде, слідчий сказав прото- колянтові, щоб це прізвище не записував до прото колу. У зв’язку з цим слідчим, що мав бути болгари ном, Ольга Дучимінська розказувала деякі боляче смішні деталі своїх переслухувань. Коли її було за арештовано, вона мала вже 66 років, і у неї була зуб на протеза. Тому що вона знала, що під час переслу хувань б’ють в’язнів, вона наївно сказала до слід чого: "Прошу Вас, скажіть мені, коли мене будете би ти, щоб я скинула свою зубну протезу, а то мені по ломите, і я не буду мати чим їсти...” На те відповів їй слідчий, вдаючи сильно враженого її словами: "Але ж ми нікого не б'ємо, будьте спокійні... мені взагалі ця професія не підходить... я б найрадше був садів ником і садив квіти і дерева...” Це дуже гуманне на- ставлення не перешкодило слідчому допомогти ви слати тендітну Ольгу Дучимінську на 10 років в сибірські табори. Із таборових переживань вона роз казувала, як вона підійшла до однієї перфідної "сту качки” і її наївно запитала: "А де Ви навчилися так добре писати на машинці?” "На машинці? Я не пишу на машині”. — "Як же ні? Про Вас кажуть, що Ви зна менита стукалка...” (В 1930-их роках в Галичині так називали друкарок...). Після повернення зі заслання Ольга Дучимінська не отримала ніде в Західній Україні сталої приписки. Вона постійно була в дорозі, перебувала по 2-3 міся ці чи то в сестри у Львові, чи то в приятелів в Івано- Франківську чи то в Галі Панчук, племінниці Ольги Кобилянської, в Чернівцях. Власне там я і мала наго ду з нею познайомитись особисто, коли відвідала подружжя Панчуків в 1969 p., бо вона саме тоді пе ребувала в них. Як знавець етнографії і взагалі письменниця і любителька літератури Ольга Дучимінська була за хоплена моєю перекладацькою працею, і її листи до мене, що вона писала ще в 1970-их роках, повні подиву, тепла і суперлятивів. Мені аж ніяково циту вати з них. Роблю це однак скупо, щоб показати, як високо вона цінила удоступнення творів української літератури західньому світові: ’’Шановна й Дорога наша Трудівнице, щоб пані Доля давала Вам сили і наснаги до Вашої високо культурної праці, до поширення перлин нашої пре красної мистецької творчости поміж чужинців, їх ньою мовою, якою Ви, Дорога наша, так прекрасно володієте і вмієте нею плести коронкову ткань, і так вірно передати красу наших художніх творів...” І далі вона пише: ’’Зустріч з Вами була для мене великим святом моєї душі... Котрийсь великий філо соф сказав: ’До гурту людей належати легко, але бу ти Людиною, це тяжче’. Я люблю старинну філо софію і філософів! Я їх радо читаю. Не знаю чи зго дитеся зі мною, але ці старинні філософи — надиво — їх філософічний підхід до життя, їх думки, підхо дять більше до сучасности, як підходять сучасні мислителі, та філософи. Дивно, а так є! А однак, яке життя в старину було пряме, не таке скомпліковане, як зараз... Але що ж, люблю старинний світ! Це не були тільки філософи, але й пророки. А наші колиш ні байкарі! Гх фантастичні оповідання, з яких люди сміялися і уважали за неможливі...” З зацікавленням до української етнографії та її
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
