Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
діяльністю в жіночих організаціях повязані м поїзд ки по українських галицьких селах ще в молодші ро ки. Довідавшись, що мій чоловік, Олекса Горбач, по ходить з Романова недалеко Бібрки, пише нам Ольга Дучимінська в одному з листів: ”... з Романовом у ме не багато молодечих споминів. Там було нас багато молоді, а всі тоді йшли ’назустріч сонцю золотому’ і вірили, що все неможливе буде можливим і що жит тя буде нам на голови класти віночки з троянд, а тернових віночків взагалі не буде. Молодь була з трьох сіл: Романова, Підгородищ і Під’яркова Нас було чотири, а хлопців десять. З дівчат ще лиш ми дві з сестрою, приїжджі, живем та один з ’наших’ тодішніх хлопців, а другі пішли Панові Богові на по слуги... Відтоді я там не була. Але згадати про Рома нів — і махне.крилом спомин. Сколихнуться води споминів — і запахнуть квіти і зашумить срібне жито, і кланяється золота пшениця — і приходить моло дість у гості...” І в іншому листі ще раз про Романів: ’’Свого чоловіка здоровте. В мене великий санти- мент до всіх з Романова.” Весною 1971 р. Ольга Дучимінська прислала мені особливий весняний привіт: наліплені сухі бриндушки і цикль наївних простих весняних віршів з описом весни в Україні. І дописує слова: ’’Прошу ласкаво приймити моє скромне слово весняного привіту з рідного Краю, з рідної Землі, високо і сер дешно шановні Земляки. Нехай це моє слово огріє Вашу душу споминами... може ще далеких діточих часів, коли ще не було спомину, а була правда... І не хай пам’ять і любов до рідної Країни все горить у Ва шому серці-душі. Це Любов, що творить чуда!” Не зважаючи на майже нелегальний статус, на якій Ользі Дучимінській доводилося жити після по вернення з заслання, вона з подивугідною енергією ангажувалася там, де їй було можливо, в культурному житті. У Львові кінця 1960-их років була жменька вже молодших інтелігентських родин, що уважали за ве лику честь мати з нею контакт, гостити її в себе. Багато вона в той час працювала в Товаристві для збереження і плекання історичних пам’яток. Пам’ятаю, що навіть мене затягнула в приміщення цієї організації. Однак мені сказали інші знайомі, які критично ставились до цієї установи, що вона пере- сякнута сексотами і має також завдання, виявити по- тенціяльних українських патріотів та.пильно стежить за членами товариства. Мала Ольга Дучимінська друзів і в Києві, що по дивляли її ерудицію, життєздатність, спритність і прогресивний світогляд. "Прогресивний” уживаю без політичної іронії. Ольга Дучимінська була мабуть ще змолоду емансипована, самостійна одиниця, якою міг би гордитися будь-який західній фемініс тичний рух. Її погляди на родину, ролю жінки в ро дині і суспільстві були модерні й передові, вона по- горджувала, "обивательством” і міщанством. З роз мов виходило ніби вона приклонниця деяких антро- пософічних течій з їх прихильністю до "біологічних" продуктів та відкиданням надмірного вживання хе- мікалій у природі. Думаю, що її світогляд, притаман ний їй оптимізм, уміння жити скромно і не прив’язу ватися до матеріяльних надбань, були ті фактори, що їй допомогли, пережити заслання і циганське тиняння без власного кутка. Пам’ятаю, як вона з усмішкою на устах розповіла, що їй, "регабілітова- ній” після заслання, заявили, що її квартиру зліквідо вано і як відшкодування "держава” їй призначила 200 рублів... Восени 1970-го року ми обидві трохи "тинялися” по Львові, в пошуках якоїсь ’’кафейки”, де б можна посидіти і побалакати. їдучи трамваєм я була свід ком, як Ольга Дучимінська висварила гурт старших школярок, що спершу балакали по-українськи, а коли підійшла до них якась товаришка, перейшли раптом на російську мову. Після арештів в січні 1972 p., коли почали появ лятися різні лайливі статті проти заарештованих представників української інтелігенції, в одній з них, не пригадую вже точно чи львівській чи івано-фран- ківській газеті була згадана також Ольга Дучимін ська в такому значенні, що, мовляв, "стара бабця ве штається з міста до міста і розносить сплетні...”. Самітна старенька жінка доживає в далеких ро дичів чи друзів свої останні роки предовгого віку. Ко лись в неї були хлопчики, що померли в дуже молодо му віці, дочка Оксана, видатна діячка дома і на емігра ції, що також уже давно померла, а вона залишилася серед своєї великої української Родини, що поверх чверть століття гріла і гріє її, самітну, своїм теплом. Вона дала їй почуття, що на рідних землях, для яких вона працювала в роки розквіту і сили, ще не згасла іскра любови до ближнього і солідарність, не зва жаючи на всі намагання ’’власть імущих” замінити старе українське суспільство на нову совєтську лю дину. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
