Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38
ЗАМІСТЬ НОВОРІЧНОЇ ВОРОЖБИ Й БАЖАНЬ! Десь у підсвідомості кожного з нас живе переконання, а радше віра і надія, що новорічні бажання мають можли вість справдитися. Тому бажаємо один одному щастя та здоров’я і інших благ аж до сповнення того, що собі бажаємо. А чого ж тоді побажати нашій спільноті? Про її недоліки пишеться та говориться багато. Деколи приходить на думку чи саме ствердження приносить зміну? Такі рефлексії приходять, коли переглядати статті в ’’Нашому Житті” друковані у минулих роках. Правда, маємо на них відгуки. Не завжди на письмі, інколи критичні, або такі, що викликують дискусію, але який відгук не був би це доказ, що наш журнал читають, і то читачі обох статей. Не тільки читають, інколи передруковують або цитують. Про наш журнал знають теж в Україні, бо про нього говорить і цитує його радіо. Це дає вдоволення, але воно теж зобов’язує. Про що ж тоді писати на переломі років? Хотілося б про щось гарне, добре, надійне! Але навкруги, на небозводі хмари. Що вони принесуть? Чи не блиснуть блискавками? Чи не вдарять громи? Чи спиниться буря, яка бушує на сході? Як готовитись до нових грізних можливостей? І зразу рефлексія. Знову і знов тоді, коли над світом гроза, серед нашої спільноти, наче за дотиком чародійної палички починають розгорятися тліючі досі вогні взаємного осуджування а то й поборювання. Немов у тій річці Збруч, яка стала символом поділу нашого народу, починають прибувати отруйні води недовір’я, ненависти, осуджування. Уже не дискусії над тим, яка найкраща дорога веде до самостійности й соборности нашої батьківщини, а гостре осуджування й відкидання за борт тих, які вибрали іншу дорогу, або говорять хоч про те саме, але іншими словами. Дарма, що вони задля своєї батьківщини покинули вигідний шлях, зрезиґнували з легкої безпечної стежки. Наче вітки, які хоч з одного кореня, але виростали у інших, відмінних кліматичних умовинах так і різні можуть бути українці, які виростали і прожили свій вік у різних державних системах. Але ж на те дано людині розум, свобідну волю, серце, щоб у другій людині, та ще й з того самого народу відчути передусім те, що єднає ту саму спільну ціль: соборну незалежну батьківщину. Можна й треба дискутувати про таку чи іншу дорогу до цілі, але чи вільно відпихати тих, хто прямує туди куди ідемо ми, тільки не таким як ми кроком. Минулі два — три роки замітні для нас тим, що серед нас з’явилися наші земляки зза залізної заслони.Вони різні, як неоднакова їхня доля., неоднакова навіть дорога, яка довела їх до спротиву проти влади, а навіть до націо нальної свідомости. Вони різних переконань, але виступають солідарно і повинні бути для нас приміром 22-ГЕ СІЧНЯ Яка краса: відродження країни! Ще рік, ще день назад тут чувся плач рабів, Мовчали десь святі під попелом руїни, І журно дзвін старий по мертвому гудів. Коли відкільсь взялася міць шалена, Як буря, все живе схопила, пройняла, — І ось, — дивись, в руках замаяли знамена, І гимн побід співа невільна сторона. Так спить орел, — і враз, розкривши очі, Угледе світ, красу і простір голубий, І легко з скель спорохне і в небі, заклекоче Про вільний льот орлів, про ранок золотий. Так море іноді всю ніч дрімає, І нагло хвилями, як крилами, заб’є, І дивним жемчугом, і барвами заграє, І очі всесвіту до себе прикує. Летить воно, хвилюється і ллється, В обіймах соняшних і сяє, і тремтить, І щастям все життя йому в той мент здається, І все в путі йому і годе, і щастить. І де взялись ці хвилі сніжно-білі, Хто дивно так навчив їх грати і шуміть, З яких ясних країн чайки ці налетіли, Що вміють ніжно так і плакать, і жаліть?.. Чайки, чайки! Тоді не треба плачу, Коли іде борьба за волю, за життя, Коли на хмарах я вже дивний відблиск бачу І сонця жданого блискуче вороття. Олександер Олесь гідним наслідування. Коли про їхню солідарність я мала нагоду говорити з Ніною Караванською, вона сказала: ”бо ми любимо один одного”. А якже близько ненависти до інакодумаючих є ми? Навіть ті, які говорять про ’’ненависників” часто на ділі відкидають одних, а акцептують других. Чому? Ми, з малими винятками, росли й виховувалися від колиски в любові до України й Бога. А всетаки не в усіх та любов така сильна, свідома й активна. А що ж говорити про тих, яким навпаки, замість любови до свого й до Бога давали подив для "старшого брата” й насмішливу погорду до релігії. У викривленому дзеркалі бачили вони нашу історію, особливо визвольних змагань. Якась внутрішня сила, корінь, з якого виросли звернув їх на дорогу усвідомлення своєї приналежности, поставив перед ними ціль: боротьбу за волю батьківщини, свободу людини. Д о к ін ч е н н я н а ст . 9 "НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 1980 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36-37 
38 
