Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
КИТИЦЯ СПОМИНІВ Р. БОГАЧЕВСЬКА На могилу св. пам’яті Мілени Рудницької. Урочисто-сумно лунають дзвони св. Юра у Львові. Стрімкою вуличкою з брами розвивався похоронний похід. Численнажалобна громада. Чільні громадяни Львова, парляментарна репрезентація, за ними довгі ряди карно зорганізованих в чвірках чле нок Т-ва Союз Українок. Меншість міських інтелі генток губиться серед різнорідної народньої ноші селянок з усіх закутків Галичини. Під домівкою Т-ва із спеціяльно зробленого підвищення заступниця голови і довголітня співробітниця п. Олена Шепа- рович прощає покійну велику громадянку, посла і провідницю українського жіноцтва Мілену Руд- ницьку. Так в моїй уяві представлявся останній її шлях. "В Мінхені відбувся похорон св. пам’яті Мілени Рудницької. Був се робочий день і тільки около 40 осіб проводжало Покійну на цвинтар.” Так звітувала наша преса про похорон заслу женої робітниці на народній ниві. Напевно появиться багато статтей про п. Мілену. Може буде і трохи полеміки. Бо як кожна велика людина, мала вона своїх приклонників, але мала і во рогів. Напевно колись появиться вичерпна моногра фія про цю небуденну постать на галицькім обрії. Я бачила її очима тієї ”з провінції”, як звикли нас називати Львовяни, очима сірої, рядової членки Со юзу Українок. Олена Лотоцька була для мене легендарною казкою мого дитинства — а Мілена Рудницька була Д о кінчення "В Е Ч О Р И " Там зустріла ця вічно молода, повна любови до людей пані своїх 90 літ життя. Живе, згадуючи минуле, але теж цікавиться теперішнім та майбутнім. Минуле згадує без гіркости, без вічного порівняння, що вона мала, як жила і як тепер живе. Цінить Америку за те, що тут свобода. Правда, почувається самітною, любить і очікує відвідин, але завжди хотіла б давати, а не брати. Її дотепні відповіді, жива розмова притягають людей, вони ж бо відчувають, що вона їх любить. Правда, інколи вона забуває те або інше, але хто ж з нас має бездоганну пам’ять, але ніколи не забуває любити людей, і завжди найде швидку й дотепну відповідь. Коли на її 90-ліття, 1-го травня її, жартуючи, ґратулювали закінчення 50-тьох літ вона відповіла: — ”Ви мене образили. Я саме закінчила 40”. І справді духом і умом, ласкавістю не дорівнює їй неодна сороклітня дама. Уляна Любович Бібліографія: Г. Франко-Ключко: ’’Історія однієї приязни. ’’Наше Життя” січень 1960 р. "Розмова з дамою з портрету” Жінка 1 травня 1976 р. взором, уосібленням реальної праці для добра народу мого дорослого віку. Просто з гімназійної лавки я стала жінкою галицького адвоката на провінції, який побіч фахо вої праці мав моральний обов’язок станути у проводі повіту. А дружина адвоката мусіла станути до праці на жіночому відтинку. В більших осередках, як Станиславів, Стрий, Сокаль і ін. де було багато інтелігенції, громадська праця була вже наладнана. Та в нашому містечку нашої інтелігенції було дуже мало. Були, правда, наші два адвокати, та один із них був москвофіл, а другий вже старий, хворий ’’кавалер” і майже цілко вито відсунувся від праці. Моєю заправою до громадської праці були два роки праці в Пласті. В клясичній гімназії учили нас "високих ідей”, та нічого практичного, бо навіть не було класової самоуправи. Коли я приїхала до Рави, то вже, правда, існувала Філія "Союзу Українок”, та в ній були непорозумін ня, праця лежала ’’облогом” і я не мала ні від кого "ради чи поради”. Тож коли я перший раз поїхала на Загальні Збори Союзу Українок у Львові, то дуже пильно прислухувалася до того всього, що діялося та ши роко відчиненими очима дивилася на світлу Прези дію за довгим столом та репрезентанток пооди ноких клітин. Вони ставали перед президіяльним столом і складали звіти з діяльности. Тоді ще (почат- ки 30-их років) можна було в той спосіб відбувати Збори, бо нас не було ще багато. Між президією зразу вирізнялася пані з коротким, ясним волосям, гарною зачіскою, в елегантно скромній темно фіоле товій сукні. Все в неї якесь відмінне, голос може дещо різкий, невиразна вимова букви ”р” навіть рух, яким притримувала долоню біля вуха не ховаючися з тим, що вона дещо недочуває. Мінливий вираз її лиця, на якому можна було читати задоволення чи турботу, гнів, жаль чи й радість. Сміялася сердечно і щиро. Коли на чергу прийшла представниця одного з більших Кружків у гарно вив’язаній хустці з ’’багатим звітом”, то пані у фіолетовій сукні зійшла з прези- діяльного підвищеня та тричі, по-українському, вицілувала щасливу "звітодавчиню”. Мій подив до п. Мілени зріс ще більше, коли я почула її блискучу до повідь про ролю та завдання жіночої організації. Загальні Збори були курсами — семінарами, на яких ми училися працювати в Союзі Українок. Тож не диво, що коли ми поверталися зі Зборів, то з подвій ним запалом ’’орали наші перелоги.” Ми роз’їзди лися по селах будили наше жіноцтво, закладали Кружки Союзу Українок, організовували різного роду курси та влаштовували прерізні імпрези. Це речення пишеться скоро і легко, та скільки та праця вимагала трудів та зусиль, а то й жертви, коли зва жити, ті слабі та мізерні, як матеріяльні, так і люд ські, засоби, якими ми розпоряджали та — щонай важливіше — труднощі зі сторони польської, поліцій- ної держави. 10 НАШЕ ЖИТТЯ, ЧЕРВЕНЬ 1976 Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top