Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ЯК ВІЄ ЛИСТОПАДОВИЙ ВІТЕР Стаття нагороджена на 2му конкурсі СУЖА У нашому місті не було цього року Листопадового свята, не б у ло академії, не було концерту і патріотичних промов. Була тільки панахида -в церкві вполудне, коли люди поспішають на обід. Д ехто питався: чому? Але ледве чи хтось відчував прогалину в нашому г р о мадському житті з цього приводу. Та коли гострий вітер понесе мокрим холодом і мертвим листом, до; нас — до деякого з нас — - вер тається в гості Листопад. Як ко лись... живий і близький. У 1918-му році ми були дітьми: Листопад — ,,Листопадовий Зрив“ як це ми називаємо, творили за нас наші батьки і старші брати. Але ми були тоді там — в містах і містечках Галичини, у Львові, й переживали історію всім своїм ю- нацьким єством, своїм серцем, уявою і мрією. Ми чули, як сви стіли кулі, розривалися шрапнелі, як із зойком падали поранені. Ми прилипали лицями до вікон, щ об побачити бодай шматок боротьби на вулицях, або бодай вхлинути в себе таємничу атмосферу тієї б о ротьби. І ми пручалися, коли ма тері відтягали нас від вікон у б е з печні закутки хати. фанія Пушкар, яка з ’ясувала коротко заслуги Покійної на громадському полі, а зокрема в СФУЖО і СУА. З черги п-і ї. Рожанковська покли кувала д о слова представниць різних Округ, щ о приїхали здалека і збл изь ка, щ об віддати цей останній поклін. Із жалобним словом виступили — Марія Крамарчук, голова Округи Півн. Ню й о р к у , Марія Кіцала, місто голова Округи Шикаґо, Ольга М усса ковська, фін. референтка СУА, Оле ксандра Кіршак, голова Округи Ню Йорку, Ірина Кашубинська в Округи Огайо, Олександра Палько з 88 Від ділу СУА. Всі бесідниці підкреслюва ли великий вклад праці Покійної у р о зб у д о в у СУА й ї ї великий органі заційний і провідницький хист. Про мовили щ е д-р Марія Струтинська, Марія Євсевська, інж. Лев Яцкевич і Михайлина Чайковська, згадую чи про особисті прикмети бл. п. Осипи, її погідну життєрадісну вдачу, ї ї г с - Як наші матері, були й ми дум ками й уявою з нашими борцями: десь на Цитаделі, в будинку сей му, там у підніжжі Єзуїтського парку, в старому середмісті, по ка- сарнях і окопах. Тільки матері на ші бачили очима ж урби мужів, си нів і братів своїх може раненими, може мертвими або в неволі, а ми бачили тільки героїв, сильних, д у жих, відважних. Разом із матерями ми тривожно ждали висліду, моли лись за перемогу, а потім, коли вони тихо плакали після невдачі, ми затискали п’ястуки і рішали, що вдруге самі підемо в бій, уж е в е ликі й дуж і, і тоді здобудем о в е лику перемогу. Згодом, інколи аж по роках, ми бачили наших героїв, тих, що ще могли вернутись: одних із поль ського Д ом б’я, інших із великих походів по широких степах Укра їни з соборним українським вій ськом, ще інших з-поза кільчастих дротів або шпиталів. Вони верта лися, похиливши голови, неначе чуючи за собою вину, хоч ми спі вали, що „встоятись не було си ли...". Але для нас були вони й з о стались героями Листопадового Зриву, хоч може не завжди ми по- товість помогти другим, ї ї дар слова і вміння — получити громадські о б о в’язки з обов’язками жінки і матері. Мґр. Адам Гординський попроїдав Покійну від Самбірської зем лі і ко ротко передав перебіг ї ї життя. На кінці Юрій Телепко, зять Покій н о ї, подякував усім, що взяли участь у похороні й причинились до його звеличання. П-і І. Рожанковська зр е- асумувала все сказане й попросила о. пароха закінчити тризну молитвою. ВідспІванням „Вічная пам’ять" і мо литвою „Під Твою милість“ закінче но поминки. Отак провів Союз Українок Аме рики свою чільну провідницю на віч ний спочинок. У всіх залишилось пе реконання, що ї ї постать присвічува тиме нам у дальшій роботі, а ї ї діло залишиться тривким підмурівком для дальшого росту. Як сказала одна з членок-піонерок: „ їх так усю ди було повно — вони не можуть умерти../*. казували їм це, а інколи, в моло- 1 u Ґ U * н ДЄЧ1И 'Ь у и н о с т і, крм тиігуїнали ї х з а те, що дивились на нове положен ня реалістично і шукали життьо вого забезпечення для себе й для кас у матеріяльних заробітках. Минали літа і росли ми в новій займанщині. Але Листопад був із нами, на вулиці Львова під наши ми ногами, як будинки і брами, з а писані його історією, як ті мури нашими, українськими шрапнеля- ми покалічені під час облоги або та знефсрмлена крісова куля, що влетіла була в наше вікно, проби ла стінку бібліотечної шафи і з а стрягла в грубому томі Брокгавза. І якось, хоч може ми й не думали про це, наше щоденне життя було пов’язане з Листопадом: із фак том, що він був, і з дійсністю, що він упав. Через Листопад ми стали ворогами нового режиму: для нас був вік займанцем, а для нього ми були ворогами, бунтівниками, „протидержавним елементом". Це ми бачили й відчували в школі, в університеті, під час роботи чи д о звілля, на мандрівці по Карпатах, на залізниці або сільській дорозі, а особливо, коли замикалася за нами — як же часто — важка бра ма Бриґідок. Такі були наші будні. А коли раз на рік, у свою річ ницю, приходив до нас Листопад своїм великим днем, то1 це не було для нас свято, як кожне інше: це був наш будень у святковому вбранні. Тоді голосніше говорили до нас вулиці Львова, тоді батьки й старші брати наші знову става ли п ер ед нами як гер ої Листопада, тоді ми явно бунтувались проти займанської влади, демонстрували с в о ї революційні ід е ї, ризикуючи тюрмою, а у велике десятиріччя, в пітьмі листопадової ночі прикра шали історична будівлі україн ськими прапорами. Тепер Листопад далеко від нас: часом, в якому ми його пережива ли, і місцем, в якому він здійсню вався. Тепер він не є вже нашим буднем. Але, як шумить листопа довий вітер і мете мертвим листом, ми переживаємо його знову, і з мрією про його нове здійснення лучиться в нас спомин-туга за ти ми важкими, трудними і н ебезпеч ними, але якими ж хвилюючими літами нашими в тіні Листопада. юст НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1973
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
