Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ЯК ВІЄ ЛИСТОПАДОВИЙ ВІТЕР Стаття нагороджена на 2му конкурсі СУЖА У нашому місті не було цього року Листопадового свята, не б у ло академії, не було концерту і патріотичних промов. Була тільки панахида -в церкві вполудне, коли люди поспішають на обід. Д ехто питався: чому? Але ледве чи хтось відчував прогалину в нашому г р о мадському житті з цього приводу. Та коли гострий вітер понесе мокрим холодом і мертвим листом, до; нас — до деякого з нас — - вер тається в гості Листопад. Як ко лись... живий і близький. У 1918-му році ми були дітьми: Листопад — ,,Листопадовий Зрив“ як це ми називаємо, творили за нас наші батьки і старші брати. Але ми були тоді там — в містах і містечках Галичини, у Львові, й переживали історію всім своїм ю- нацьким єством, своїм серцем, уявою і мрією. Ми чули, як сви стіли кулі, розривалися шрапнелі, як із зойком падали поранені. Ми прилипали лицями до вікон, щ об побачити бодай шматок боротьби на вулицях, або бодай вхлинути в себе таємничу атмосферу тієї б о ротьби. І ми пручалися, коли ма тері відтягали нас від вікон у б е з печні закутки хати. фанія Пушкар, яка з ’ясувала коротко заслуги Покійної на громадському полі, а зокрема в СФУЖО і СУА. З черги п-і ї. Рожанковська покли кувала д о слова представниць різних Округ, щ о приїхали здалека і збл изь ка, щ об віддати цей останній поклін. Із жалобним словом виступили — Марія Крамарчук, голова Округи Півн. Ню й о р к у , Марія Кіцала, місто голова Округи Шикаґо, Ольга М усса ковська, фін. референтка СУА, Оле ксандра Кіршак, голова Округи Ню Йорку, Ірина Кашубинська в Округи Огайо, Олександра Палько з 88 Від ділу СУА. Всі бесідниці підкреслюва ли великий вклад праці Покійної у р о зб у д о в у СУА й ї ї великий органі заційний і провідницький хист. Про мовили щ е д-р Марія Струтинська, Марія Євсевська, інж. Лев Яцкевич і Михайлина Чайковська, згадую чи про особисті прикмети бл. п. Осипи, її погідну життєрадісну вдачу, ї ї г с - Як наші матері, були й ми дум ками й уявою з нашими борцями: десь на Цитаделі, в будинку сей му, там у підніжжі Єзуїтського парку, в старому середмісті, по ка- сарнях і окопах. Тільки матері на ші бачили очима ж урби мужів, си нів і братів своїх може раненими, може мертвими або в неволі, а ми бачили тільки героїв, сильних, д у жих, відважних. Разом із матерями ми тривожно ждали висліду, моли лись за перемогу, а потім, коли вони тихо плакали після невдачі, ми затискали п’ястуки і рішали, що вдруге самі підемо в бій, уж е в е ликі й дуж і, і тоді здобудем о в е лику перемогу. Згодом, інколи аж по роках, ми бачили наших героїв, тих, що ще могли вернутись: одних із поль ського Д ом б’я, інших із великих походів по широких степах Укра їни з соборним українським вій ськом, ще інших з-поза кільчастих дротів або шпиталів. Вони верта лися, похиливши голови, неначе чуючи за собою вину, хоч ми спі вали, що „встоятись не було си ли...". Але для нас були вони й з о стались героями Листопадового Зриву, хоч може не завжди ми по- товість помогти другим, ї ї дар слова і вміння — получити громадські о б о в’язки з обов’язками жінки і матері. Мґр. Адам Гординський попроїдав Покійну від Самбірської зем лі і ко ротко передав перебіг ї ї життя. На кінці Юрій Телепко, зять Покій н о ї, подякував усім, що взяли участь у похороні й причинились до його звеличання. П-і І. Рожанковська зр е- асумувала все сказане й попросила о. пароха закінчити тризну молитвою. ВідспІванням „Вічная пам’ять" і мо литвою „Під Твою милість“ закінче но поминки. Отак провів Союз Українок Аме рики свою чільну провідницю на віч ний спочинок. У всіх залишилось пе реконання, що ї ї постать присвічува тиме нам у дальшій роботі, а ї ї діло залишиться тривким підмурівком для дальшого росту. Як сказала одна з членок-піонерок: „ їх так усю ди було повно — вони не можуть умерти../*. казували їм це, а інколи, в моло- 1 u Ґ U * н ДЄЧ1И 'Ь у и н о с т і, крм тиігуїнали ї х з а те, що дивились на нове положен ня реалістично і шукали життьо вого забезпечення для себе й для кас у матеріяльних заробітках. Минали літа і росли ми в новій займанщині. Але Листопад був із нами, на вулиці Львова під наши ми ногами, як будинки і брами, з а писані його історією, як ті мури нашими, українськими шрапнеля- ми покалічені під час облоги або та знефсрмлена крісова куля, що влетіла була в наше вікно, проби ла стінку бібліотечної шафи і з а стрягла в грубому томі Брокгавза. І якось, хоч може ми й не думали про це, наше щоденне життя було пов’язане з Листопадом: із фак том, що він був, і з дійсністю, що він упав. Через Листопад ми стали ворогами нового режиму: для нас був вік займанцем, а для нього ми були ворогами, бунтівниками, „протидержавним елементом". Це ми бачили й відчували в школі, в університеті, під час роботи чи д о звілля, на мандрівці по Карпатах, на залізниці або сільській дорозі, а особливо, коли замикалася за нами — як же часто — важка бра ма Бриґідок. Такі були наші будні. А коли раз на рік, у свою річ ницю, приходив до нас Листопад своїм великим днем, то1 це не було для нас свято, як кожне інше: це був наш будень у святковому вбранні. Тоді голосніше говорили до нас вулиці Львова, тоді батьки й старші брати наші знову става ли п ер ед нами як гер ої Листопада, тоді ми явно бунтувались проти займанської влади, демонстрували с в о ї революційні ід е ї, ризикуючи тюрмою, а у велике десятиріччя, в пітьмі листопадової ночі прикра шали історична будівлі україн ськими прапорами. Тепер Листопад далеко від нас: часом, в якому ми його пережива ли, і місцем, в якому він здійсню вався. Тепер він не є вже нашим буднем. Але, як шумить листопа довий вітер і мете мертвим листом, ми переживаємо його знову, і з мрією про його нове здійснення лучиться в нас спомин-туга за ти ми важкими, трудними і н ебезпеч ними, але якими ж хвилюючими літами нашими в тіні Листопада. юст НАШЕ ЖИТТЯ — ЛИСТОПАД, 1973
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
