Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36-37
38-39
40
“НАШЕ ЖИТТЯ”, СІЧЕНЬ 2009 7 Cornelia Street Café ФОТОГРАФІЯ 1969 РОКУ До фотографії треба було підстригтися – так уважав дідо і ціла родина – Тому мене приводили до сусіда – який перемовляючись з дідом – виносив з хати старе крісло старанно витирав його долонею – кричав на курей і садовив мене – крісло було високе на тонких ніжках і мої ноги баламкалися над землею – перукар оповідав що то крісло хтось привіз чи то з Відня чи то з Кракова коли повертався з Німеччини із заробітків – по першій войні. Він виймав замотану в біле полотно машинку скреготіли її металеві деталі – щось продував – розчісував моє волосся і починав стригти: чи то машинка була не змащена чи він тільки вдавав із себе вправленого перукаря але кожного разу коли він – мов шуліка – занурювався у моє волосся в мене виступали сльози бо несила було терпіти скубання тієї машинки. Десь за хвилин 15 – промордувавши мене – дозволяв встати й мацати вистрижену голову – тоді була така мода: вистригали все – залишаючи клапоть волосся – який називали <<гривкою>> навколо віденського чи краківського стільця лежали зістрижені пасма в яких уже порпалися кури. – я знав про перукаря майже все: і що він покинув першу дружину – і що потім нажив дитину ще з кимось зі свого села – – і що до нашого прибився нещодавно – одружившись із підстаркуватою дівкою – в якої була лише стара бабця – а дівка мала недобру славу. Через те я не любив стригтися у нього, але дідо уважав його за доброго майстра. Дідо запрошує його <<на сто грам>> бо грошей ніхто за це не бере а його некрасива – але вже вагітна жінка – заповідає щоби баба прийшла силяти тютюн. У мене за шиєю повно прилиплого волосся і я весь час знизую плечима та стрясаю його долонею. У неділю по гостині – виходить на обору наша ближча і дальша родина – на фотографа чекалося довго – він спізнився і був не зовсім тверезий – Усі з родини стають один біля одного – надзвичайно серйозні – у святочній одежі й пильно дивляться у вічко апарата – кілька поклацувань – і готово. Але моя баба кричить до фотографа який зібрався було йти геть що: треба сфотографувати ще малого. І мене зачісують – поправляють комір сорочки – дідо застебає ґудзика аж під шию ціла родина радить де краще стати. Я випрямляю – як вояк – руки – стримую дихання – готово: каже фотограф. І чекає коли його закличуть до хати на могорич. На кожній дитячій фотографії я був підстрижений і від мене пахло одеколоном. Кінець 60 - х: саме тоді розлучалися батьки – здається – це було 1968 року.
Page load link
Go to Top